Глава 3 - «Усе має свої наслідки»

-Що таке?! Відпустіть! - буркнула я.

  Але ельфи не звертали на мене ніякої уваги, продовжуючи тримати мене за крильця і нести кудись по довгому чорному коридору.

-Я ще свій подарунок не віддала, ви ж не хочете зіпсувати свято! Відпустіть! 

  Але вони були незламні. 

-Вищий Північ! 

  Промовив один із них, відкриваючи двері. Я мовчки роздивлялася навкруги. За столом сиділа постать, ніби тінь. Але раптом "тінь" розвернулася до мене обличчям.

-Фрексія Меднес.

  На його обличчі була навіть не злість, а тривога. Його занепокоєність намагалася вийти назовні крізь маску сміливості та впевненості. «Але ж він вищий, має зберігати вигляд».

  Але здається я помилилася. Через декілька секунд злість таки проявилася.

-Ти оживила сніговика.

  На його обличчі була біль, а на моєму - страх.

-Скажи, ти читала контракт який підписувала?

-Так..?

-Тобто ти свідомо пішла на це? Знаючи усі наслідки? - в його голосі чулося дратування.

-Наслідки? - перепитала я.

  Він злісно видохнув та потягнувся рукою до шухляди. Не минуло й миті, як він дістав якісь папірці і ткнув пальцем на потрібний рядок.

-Так, я знаю, що так робити не можна. Але ж ця дівчинка…

  Не дочекавшись того, що я скажу далі, він агресивніше ткнув пальцем у чорно-білий папірець. Я зрозуміла, що він просить мене зачитати:

-Ніякої самодіяльності без дозволу вищих. Ніякої магії - лише те, що зобов'язує ваша робота. - я додала: - Так, але чому?

  Він знов ткнув пальцем, ніби знав розташування кожного слова наосліп.

-"Аби зберегти гармонію у світі людей". Так це нічого не пояснює!

  Він показав пальцем на текст нижче.

-Наслідки.. - я застигла у просторі. Більше читати не хотілось. 

  У цей ж момент зайшла якась ельфійка. Вона піднесла Півночі накритий маленький підніс. Вищий обережно відкрив кришечку.

-Це твоя вечеря? - запитав він, споглядаючи на маленьку недоторканий батончик. Я кивнула. Він став ще тривожнішим, і хутко сказав ельфійці: -Відтепер, назначте тих хто буде контролювати час прийому їжі. Хутенько, хутенько!

  Ельфійка швидко покинула кабінет, ніби її тут і не було. 

-А що з іжею? - запитала Меднес.

  Вищий відчайдушно потер скроні. 

-Чому ти це зробила? - запитав він.

-Дівчинці був потрібен друг, а не бездушні іграшки! Її ображають діти, її не розуміють дорослі. Так як і мене! Я хотіла зупинити її страждання. 

-Ожививши купку снігу?!

-Так! Тобто та-ак..

-Якщо їй так потрібен друг, чому хоча б не папуга, рибка, котик? Чому треба було оживляти купку снігу!? До того ж, сніг розтане, як тільки прийде потепління, ти якось цьому запобігла?

-Я.. - я раптом зрозуміла, що ні. - Я не можу змінювати фізику природи..

-Тобто оживляти можеш, а температуру змінити - ні?

-Я.. магія фрексій це тонка наука!

-Ти повелася на свою природу. Природу - "робити добро". Але це тобі не дитяча казка! Це реальне життя. І кожна емоція, проблема, чи навіть біль людей нас. Не. Стосується! - Він потер лоба. - Їжа. Їжа стримує ваш голод "щастя". Видно він в тебе занадто великий, якщо одна вечеря змусила тебе піти на це..

-Що? Серйозно? А це було в контракті?!

-Так. - його впевнений в собі голос не змушував сумніватися. 

-Але чому, я не розумію? Ми ж і так допомагаємо людям, чому це заборонено? Чому замість того, аби творити справжні дива, ми даруємо звичайні матеріальні іграшки?

-Бо на то є контракт! - він на мить злякався, чи не буркнув чого зайвого. - Ми доставляємо іграшки, бо у нас підписаний на то контракт.

-Контракт? Стривайте, тобто.. це дійсно просто робота і нічого більшого? А як же диво?

-Диво - для людський дітлахів до 12 років. Ось що диво за документом. - Він зітхнув. - Ви йшли на свій ризик, Меднес, ви його отримали. Наталку з сніговиком ми взяли на себе. На жаль, а може й, на щастя, нам пора прощатись.

-Її звати Сніжися! І стоп, що? Серйозно? Ні, ні, я не цього хотіла!!

-Пізно, на жаль.

   Моє серденько застукало з неймовірною швидкістю. «Ні, ні! Я не хочу у колонію для фрексій!» Але ельфи підхопило мене і понесли за собою. В голові був лише один той сніг, який ніби засипав мої думки. 

-Стривайте, у мене ідея! - вигукнула я.

   Вищого це несподівано зацікавило.

-Ідея?

-Ідея. Ви ж самі не можете відповісти на моє питання. Чому ж магія під забороною? - він підняв бров, уважно слухаючи. - А знаєте чому? Тому що, ви боїтесь магії! Ви боїтесь зробити щось нове, вперше! Вам звичніше стабільність. Але усе геніальне з'являється вперше! Що, як навпакти, з цією силою, ми змінимо світ на краще?

  Вищий Північ майже засміявся, але за посмішкою був скритий інтерес. 

-І чому я маю, на твою думку, ризикувати своїм життям, і життям всієї нашої організації, заради цього "експерименту"?

-Тому що я бачу, що вам це цікаво. Тим більше, ви хіба не бачили яка Наталка тепер щаслива? Я в житті такої радості не бачила! Можливо, будь у нас магія, ми, дорослі, теж нарешті почали б посміхатися?

  Його грайлива усмішка понизилась. Ці слова смикнули за правильні ниточки. Північ задумався, і це мовчання почало мене лякати.

-Добре.. якщо ти пообіцяєш тримати це в секреті, я можу зберегти цього сніговика. Мені цікаво, чим це закінчиться… але! Якщо з цього випливуть страшні наслідки - я роблю все можливе, аби їх нейтралізувати, а ти - відбуваєш покарання за контрактом!

-Так, так!! - радісного закричала я, ніби пропускаючи останні слова повз вуха.

-Вважай, що я роблю це тому, що мені скоро стукне 5 сотня років. До того ж, - він обернувся до охорони, - якщо у ваші плани входить промовити хоч слово, запитайте себе: кому повірять, вам, чи вищому? 

  Охорона слухняно кивнула. Вищий сперся на спинку стільця, поклавши руки за голову. 

-Ну що сидиш, мені здавалось ти комусь там ще подарунок винна?