Розділ 3

Поки Єгор бігав до магазину, ми з бабунею і дідом Юліком розклали старенький стіл в залі перед телевізором, поруч з прикрашеною ялинкою. І встигли навіть трохи накрити на стіл.

Поки я на кухні готувала канапки з ікрою, бабуня з гостем повсідалися в крісла і дивилися новорічний концерт під світломузику з новорічних гірлянд, що щільно обплели ялинку. Єгор повернувся досить швидко і пройшов до кухні. Приніс фрукти і цукерки.

— Всі магазини вже зачинені, — трохи розчаровано похитав головою, — Це все, що зміг роздобути. 

— Т-ш-ш, — показую йому, притуливши палець до рота, — Наші голубки задрімали трохи перед телевізором. Нехай поки відпочинуть, розбудимо їх ближче до опівночі.

Ми заглянули в кімнату, намагаючись діяти якомога тихіше, щоб не розбудити їх раніше часу. Вони такі милі, сиділи кожен в своєму кріслі перед телевізором з заплющеними очима. Мабуть такі емоційні сплески в їхньому віці змушують організм трохи відпочити, вимикаючи їх на якийсь час. Ми з Єгором переглянулись між собою і тихо розсміялися. Потім повернулися до кухні.

— Слухай, а твій дід Юлік, часом не жаліється на пам'ять? Чи ще на щось? Він мені таким одиноким здався там, на ярмарку… — Я намагаюся обирати якісь нейтральні теми, бо про особисте соромлюсь питати. А під його поглядом тану, наче віск на сонці.

— Та начебто ні. Я його забрав до себе жити, щоб йому не було так одиноко. Батьки мої закордоном зараз живуть, бабусі давно вже немає. Він так цілком самостійний, тільки приколіст страшенний. Постійно мені таке влаштовує, коли йому уваги не вистачає. Тож довелося йому маячок встановити в браслет, щоб хоч знати де шукати. Минулого року, наприклад, поки я на два дні у відрядження їздив, він зв’язався зі своїми старими армійськими друзями і вони поїхали на озеро рибалити. В іншу область! А телефон він вимкнув, бо забув зарядний пристрій вдома. — він засміявся так по-доброму, ніби сам радіє дідовим приколам, — Уяви моє здивування, коли я повернувшись, побачив, що він за триста кілометрів від дому. Ще й поза зоною. 

— Нічого собі, — присвиснула я, ховаючись від його прискіпливого погляду за чашкою з чаєм.

— Інколи мені здається, що він хоче позбавитись від моєї надмірної опіки. А я ж хвилююсь!

— У нас все навпаки з бабуньою. Вона про мене піклується постійно, тільки бачить — одразу намагається нагодувати і вдягнути шапку.

Сміємося тихо вдвох. Здається, ніби ми старі друзі чи однокласники, так легко в спілкуванні, невимушено. Лиш невеличка, ніби електрична, напруга між нами. Від легкого видкового дотику ніби струмом прошиває.

— А що ти зі сніговиком зробила? — несподівано питає Єгор, заражаючи мене своїм сміхом, — Ну, з тим, що в діда купила?

— В морозильник поставила, — знову усміхаюсь, — Ось, подивися, як гарно!

Я відчиняю дверцята морозильної камери і показую йому двох сніговичків, що стоять поруч.

— Слухай, а в твого діда з кукухою все нормально? Чого це він раптом вирішив сніговиками торгувати? — щось мене трохи занесло з жартами, але вже вискочило, тож…

— А в тебе як? — сміється Єгор і розводить руками — Ти ж купила.

— Ой, вже майже дванадцята, — вигукую я, намагаючись перевести тему, — Треба будити старше покоління і відкорковувати шампанське.

Я підійшла до бабуні і легенько поштурхала її за плече. Вона різко відкрила очі.

— Зголодніли? — перше, що вимовила вона, прокинувшись.

Всі присутні зайшлися гучним сміхом, такою вже комічною їм видалася бабусина реакція.

— Ні, ба. За десять хвилин новий рік. Давайте до столу.

Чоловіки відкоркували шампанське і налили по трішки в келихи, приготувавшись зустрічати новий рік. Щойно годинник почав відбивати дванадцять, Юлій Цезарович притулився своїми сивими густими вусами до бабусиних губ в поцілунку. Дивно, та бабуся не пручалася. Ми з Єгором лиш повідкривали роти, перебуваючи в шоці від того, що відбувається.

— Діду, ти чого? — тільки й вичавив з себе Єгор, щойно той відпустив мою бабуню, коли годинник відбив всі дванадцять ударів.

— Ми люди вже дорослі, — філософськи зауважив дід Юлік, піднявши вказівний палець догори, — Не маємо багато часу на ці навколишні танці з бубнами. Правда ж, моя королево?

Бабуня з серйозним виглядом закивала головою, погоджуючись зі словами свого кавалера.

***

Першого січня мене розбудив дзвінок в двері майже опівдні. Після того, як провели гостей вчора, тобто сьогодні майже зранку, я вляглася в ліжко і довго не могла зімкнути очей, все прокручувала події цієї ночі. І посмішку Єгора, його приємний низький тягучий голос, його погляди в мій бік. Це ж треба, щоб з першої зустрічі чоловік справив на мене таке враження.

Я, розгладивши руками свою картату піжаму, пошкандибала до дверей. Навіть не здогадалася в дзеркало глянути, тепер стою і червонію ще й за свою зачіску, тобто за те кубло, що в мене на голові. А навпроти мене стоїть Єгор з букетом білих хризантем, випрасуваний і гладко виголений, свіжий, як майська роза. 

— Я ж вчора навіть номер твій забув спитати, — простягає мені букет, — А сьогодні так закортіло тебе побачити, що не втримався і примчав. Підеш зі мною на побачення?