Вічний притулок Майстра

«Слухай безвуччя! Слухай і насолоджуйся тим, чого тобі не давали за життя, - тишею. Дивись, он попереду твій вічний дім, що його тобі дали в нагороду. Ось твій дім, ось твій вічний дім».​ (М. Булгаков)

***

Весняний сад шумів, вишні цвіли рясно,

Сніжинки пелюсток летіли вдалині.

Дзвенів струмок; ледь чутно і прекрасно

птахи співали, небо було ясним,

Вітрець погойдував сторінки чарівні.

Він стоїть біля криштального потічку,

Чекає, коли Вона, піднявшѝ поділ,

Убрід перѐйде й потривожить вічний

На сині танець сонця безкінечний,

Смуглими ногами зійдѐ на суходіл.

Й Вона потоне в глибині обіймів,

І краплі опадають перлами до ніг.

У кріслі дрімав кіт – приятель мирний

А Він - Її коханий Майстер, дивний

І буйний чуб його під вітром, наче сніг.

Він підхопить Її мі̀цними руками,

Й приголубить ніжнії Її уста.

Зашепче про любов, порадує рядками

нових творінь. Й піду̀ть вони садами

Туди, де на порозі жде старий слуга.

***

І древній дім стоїть як нагорода,

Обвитий весь плющем, завмер на вічну мить,

Елізіум душі - серед чудного саду...

Видно терасу в гущі винограду,

Мелькають ластівки, канарка голосить.

Ось з венеціанських вікон ллється Шуберт.

Коли на небі розцвіте Великий Віз

До нього прийдуть ті, кого Він дуже любить,

Хто не потривожить душу, не погубить,

На них чекає дім без відчаю і сліз.

У парику, в старовинному каптані

гостей Він вводить в зал, де квіти і фарфор.

Ось Гете і Шекспір з веселими очами;

Гофман з Діккенсом, сидячи на дивані,

Ведуть із Гоголем учений давній спор.

Вночі Він в Її обіймах засинає

з усмішкою. Вона спокій сторожить.

І сон: бузкова гілка нависає

над вікном. Він пише – свічкѝ полу̀м'ям грають,

І над папером знов перо летить...

***

І ось будинок вічний осінь зустрічає,

І тиша навкруги, на листі тане сніг.

Він входить в дім, де горя вже немає,

Вона готує стіл, музѝка грає,

Пілат давно забутий, як і стрілок біг.

01. 05 2016.