Узявши гнучкий ліщиновий прут,
Я нитку міцну прив'язав.
Наживкою на мій хитрий гачок
Я лісову ягоду взяв.
Із лісу я до річки дійшов -
небесних зірок карусель…
Вдосвіта у бистрій річці впіймав
маленьку сріблясту форель.
На березі швидко вогонь розпалив,
форель та лежить на траві.
Тут я розчув дивний шелест і сміх,
Чийсь голос почувся мені.
У світлі примарному діва стояла -
волосся мов яблуні квіт.
Назвала мене і раптом пропала,
Щезнув її срібний слід…
Мріяв я фею, в яку закохався,
Розшукати по свіжій траві.
Втомився я, ноги свої натрудив,
в лісах і лугах, на горі.
Тепер до кінця наших днів і часів
ми обходим земні сади.
Рвемо золоті яблука сонця
і місяця срібні плоди.
Вільний переклад вірша В. Б. Єйтса.
Відредаговано: 20.08.2024