Розділ 6. Святковий ярмарок

Ярмарок на центральній площі міста палахкотів різнокольоровими гірляндами. Повітря було густим від ароматів гарячого шоколаду, запашних пряників та легкого димку від дубових діжок із глінтвейном. Макс і Лео йшли поруч, вбираючи ці пахощі й відчуваючи особливу магію свята, що розливалася навколо.

​— Мабуть, це найяскравіше місце у всьому місті, — промовив Макс, розглядаючи ошатні ятки, де продавали іграшки, кришталеві кулі та витончені різдвяні прикраси.

— Так… тут можна забути про все на світі й просто насолоджуватися миттю, — тихо відповів Лео, з усмішкою спостерігаючи за святковою метушнею.

​Сніг падав дрібними крихтами, але його холод здавався лагідним поряд із затишним теплом вогнів. Продавці жартували, діти бігали навколо з яскравими кульками, а музика дзвоників створювала відчуття, ніби весь світ святкує разом із ними.

​— Подивись на ці скляні кулі! — захоплено вигукнув Макс, вказуючи на одну з лавок. — Кожна з них ніби береже в собі крихітне диво.

​Лео ніжно взяв його за руку:

— Давай виберемо одну для нас. Щоб пам’ятати цей вечір назавжди.

​Вони підійшли до прилавка. Макс обрав прозору сферу з мініатюрними сніжинками всередині. Коли він легенько струснув її, білі пластівці закружляли у справжньому сніговому штормі в мініатюрі.

— Вона ідеальна, — прошепотів Лео. — Ніби весь сніг цього вечора зібрався тут, у твоїх долонях.

​«Кожна дрібниця стає символом великого щастя, якщо дивитися на неї з любов’ю», — подумав Макс.

​Поки вони йшли далі, мелодія змінилася на більш ритмічну — на невеликій сцені почався танцювальний виступ. Діти кружляли в колі, дорослі підхоплювали ритм, а Макс і Лео відчували нечуваний спокій, якого так бракувало в буденні дні.

​— Здається, тут можна залишитися назавжди, — тихо сказав Макс.

— Найголовніше те, що ми тут разом, — відповів Лео, обережно стискаючи його пальці.

​Неподалік вони помітили крамницю з передбаченнями. Макс навмання витягнув один папірець: «Той, хто зважиться відкрити своє серце, знайде справжнє диво цього року». Він показав записку Лео, і в очах того знову спалахнув той самий особливий блиск.

​— Схоже, це про нас… — прошепотів Лео.

— Так, — відповів Макс. — І цього разу немає страху. Тільки віра в те, що разом ми подолаємо все.

​Вони блукали ярмарком, купуючи гарячі ласощі й сміючись із кумедних дерев’яних іграшок. Макс помічав кожен жест Лео: легку усмішку, випадковий дотик — усе це робило вечір неймовірно яскравим.

​— Знаєш, — сказав Макс, — можливо, саме такі миті дають відчуття, що ми справді живемо.

— Саме так, — погодився Лео. — Кожен сміх, кожен погляд, кожна сніжинка… це і є частини нашої спільної магії.

​Вони зупинилися біля дерев’яного павільйону з ароматичними свічками. Лео обрав свічку у формі зірки й простягнув її Максу:

— Нехай вона нагадує тобі про цей день.

​Макс дбайливо взяв подарунок:

— Дякую… Це найкраще, що можна було отримати.

​Вечір тривав. І хоча натовп довкола ставав дедалі гучнішим, хлопці почувалися у власному маленькому світі. Серед святкового гамору й снігопаду вони остаточно зрозуміли: їхні серця вже знайшли своє справжнє диво.

​«Найкращі миті неможливо купити. Їх можна лише відчути й розділити з тим, хто робить твоє серце щасливим», — подумав Макс, коли вони йшли далі засніженою площею, відчуваючи, як зимова казка наповнює їхні душі теплом.