Розділ 5. Таємне бажання

Ніч опустилася на місто густою темною ковдрою. Сніг, що падав із неба, здавався дедалі важчим, ніби в кожній крихітній сніжинці була схована таємниця всесвіту. Макс і Лео підійшли до старого фонтану; замерзла вода виблискувала на його поверхні холодним глянцем. Навколо — ні душі. Лише вдалині мерехтіло слабке світло ліхтарів, і чути було тихий шелест снігопаду та ледь вловиме відлуння міського годинника.

​Макс відчув, як серце забилося швидше. Він ніколи раніше не знав такого дивного поєднання радісного передчуття та німого страху. Лео стояв поруч, затамувавши подих. Його обличчя було напруженим, а в очах світився особливий блиск — суміш цікавості та тривоги.

​— Ти готовий? — тихо спитав Макс, зазираючи Лео в очі.

— І так, і ні водночас, — відповів той, ховаючи за сором’язливою посмішкою своє хвилювання.

​Вони взялися за руки, і Макс відчув, як електричний імпульс пробіг тілом. Він розумів: те, що вони збираються зробити зараз, може змінити все. Їхні серця билися в унісон, але в повітрі зависла тривога — наче перед стрибком у невідомість, де не знаєш, чи чекає на тебе опора.

​— Я хочу загадати бажання… — прошепотів Макс, майже боячись сполохати тишу.

— Тільки не кажи його вголос, — зупинив його Лео. — Найсміливіші бажання мають звучати лише в серці.

​Вони схилилися над крижаною чашею фонтану, вдивляючись у власні відображення. Сніг кружляв навколо, закручуючись у маленькі спіралі, ніби граючи з їхніми почуттями.

​«А що як моє бажання змінить усе назавжди й вороття не буде?» — з острахом подумав Макс.

«Але якщо я промовчу зараз — втрачу цей шанс назавжди», — відгукнулося в думках Лео.

​Вони міцніше стиснули долоні. Холод різав шкіру, але всередині розливалося тепло, яке не міг загасити жоден мороз. Макс згадав усе, що вони пройшли разом: перший сніг, затишне кафе, сміх на вулицях… і зрозумів, що його бажання — це не просто дитяча мрія. Це щось глибоке й справжнє, те, що він боявся визнати навіть перед самим собою.

​— Лео… — нарешті промовив він, — мені страшно.

— Мені теж, — відгукнувся Лео, — але, можливо, саме цей страх і робить мить такою важливою.

​Вони заплющили очі й одночасно загадали свої таємні бажання. Навіть сніг, здавалося, завмер, аби стати свідком цієї миті. Напруга в повітрі стала настільки щільною, що її можна було торкнутися руками.

​«Іноді, щоб отримати бажане, треба ризикнути всім», — промайнуло в голові Макса, коли він відчув, як пальці Лео стиснули його руку ще міцніше.

«Навіть якщо це змінить нас назавжди…» — прошепотіла душа Лео.

​І раптом сталося диво: вітер ущух, сніжинки на мить зависли в повітрі, і запала така тиша, ніби весь світ затамував подих разом із ними. Серця хлопців билися в один такт, і це відчуття було сильнішим за страх, сильнішим за холод, сильнішим за будь-яку невпевненість.

​— Твоє бажання і моє… вони… — Макс не договорив, бо слова стали зайвими.

— Так, — Лео нарешті усміхнувся відкрито, і ця усмішка миттєво розвіяла всю напругу. — Воно справжнє. І воно — наше.

​«Найсміливіші бажання народжуються в тиші, коли серце наважується сказати те, на що не вистачає слів», — подумав Макс, відчуваючи, як тривога перетворюється на спокійне, непохитне щастя.

​Вони стояли біля фонтану, і хоча ніч навколо була темною й морозною, всередині обох розквітав теплий спокій. Усе нарешті стало на свої місця. Тепер вони знали: будь-які випробування можна подолати, якщо триматися за руки.

​— Ти відчуваєш це? — тихо запитав Макс.

— Відчуваю… — прошепотів Лео. — Наше бажання вже почало збуватися.

​Сніг знову закружляв у вальсі, ніби святкуючи їхню спільну таємницю. І навіть морозне повітря здавалося лагідним, бо їхні душі зігрівав вогонь щирої надії та любові.