Розділ 1. Перший сніг

Зима застала місто зненацька. Вулиці, які ще вчора були сірими й порожніми, сьогодні виблискували білою ковдрою снігу. Світло ліхтарів відбивалося у крихітних крижано-білих кристалах, створюючи відчуття, ніби місто занурилося у власну казку.

​Макс і Лео стояли на пероні вокзалу, чекаючи на останній потяг року. Повітря було холодним, але пахло чимось святковим: гарячим шоколадом із кафе неподалік, сосновою хвоєю з різдвяних крамниць та холодним металом залізничних рейок.

​— Нарешті святкова магія, — тихо сказав Макс, спостерігаючи за сніжинками. Його обличчя світилося легким захопленням. — Відчуваєш? Сніг ніби шепоче нам щось важливе.

​Лео мовчав. Він просто дивився на сніг, що падав, тримаючи руки в кишенях пальта. Але його очі блищали від хвилювання, і Макс відчув це без жодного слова.

​«Сніг падає тихо, але його магія лунає в серці гучніше за будь-який гамір міста», — подумав Лео.

​Вони обоє відчували, що цей вечір особливий. Рік добігав кінця, і в повітрі зависла невидима межа між старим і новим, між тим, що було, і тим, що ще станеться.

​Макс згадав, як ще зранку в школі дивився у вікно на перші крихітні сніжинки, що кружляли над дахами. «Справжнє диво починається там, де ти готовий його побачити», — промайнуло в думках.

​— Лео, — нарешті промовив Макс, — ти помічав, як іноді все навколо здається ідеальним? Навіть коли мороз б’є в обличчя, а руки змерзли, все одно хочеться сміятися. — Він усміхнувся, дивлячись, як сніжинки танцюють у повітрі.

​Лео злегка усміхнувся у відповідь. Він тихо взяв Макса за руку, і таємниче тепло пробігло між ними. «Іноді достатньо просто тримати когось за руку, щоб зрозуміти: свято почалося», — подумав Лео.

​Поїзд повільно під’їжджав до перону. Його світло відбивалося у снігових кристалах, граючи барвами маленької зоряної галактики прямо перед очима. Макс відчув, як серце забилося швидше.

​— Хочеш, щоб цей рік закінчився чарівно? — запитав він радше риторично, ніж справді очікуючи на відповідь.

​Лео кивнув, і між ними запала тиша, сповнена невидимої магії першого снігу.

​«Сніг не забуває нікого. Він пам’ятає бажання, думки, надії. І, можливо, навіть секрети серця», — подумав Макс.