Кінець битви

Клони ворогів одночасно кинулись вперед, хвилею, яка накрила галявину. Метал кунаїв блиснув у променях тьмяного світла, хрипи й тупіт десятків ніг злилися в гул.
Наруто вже кинувся вперед, витягуючи кунаї. Саске прикрив його спину, очі з кожною миттю спалахували все гострішим поглядом. Юкіно відчула, як її серце шалено закалатало — вона стиснула зброю в руках, а кабуто, поправивши окуляри, лише стиха пробурмотів:
— Цікаво… подивимося, як ви впораєтеся з цим.
Темний ліс вибухнув звуками бою.Але Нраруто вдалося їх перемогти і вони тоді розкрили свій секрет яким чином . Нартуто своїми клонами підмінив всю команду та Кабуто  і самотужки підтримував бій так так решта встигдла відпочити вони змогли перемогти мсупротивників і вони в них знайшли той самий сувій який потрібен  і рушили далі до вежі .
 

Команда Наруто нарешті досягла вежі. Важкі двері стояли перед ними, мов поріг до нового випробування. Вони ледве трималися на ногах, кожен подряпаний і виснажений.
З кущів раптово з’явилися троє — товариші Кабуто.
— Ти затримався, — з холодною посмішкою промовив один із них.
Кабуто поправив окуляри, на мить зиркнувши на Наруто, Саске, Сакуру та Юкіно.
— Так… дещо мене затримало. Нам у інші двері, — коротко відповів він і рушив уперед.
Його команда зникла за масивними дверима, а за мить ті зачинилися, луна від гуркоту розійшлася стінами вежі.
І тоді, у тиші коридору, пролунав низький голос:
— Ну і як вони тобі?
Кабуто навіть не здригнувся. Він спокійно поправив пасмо волосся й усміхнувся своїм хитрим усміхом.
— Вони цікаві… особливо Наруто, хоча вам моя думка не потрібна ви дієте самостійно  — його голос звучав спокійно, але очі блищали холодним вогнем.
— А ще… — він на мить зупинився, — цей Учіха. Його потенціал вражає.
З тіні коридору виринув Орочімару, облизавши губи своїм зміїним язиком.
— Хіхіхі… саме те, що я хотів почути. Продовжуй стежити за ними, Кабуто. Їхні сили ще розкриються… і тоді вони стануть нашою здобиччю.
Вежа знову занурилася у темряву, ніби й не було жодної розмови. А за кілька кроків далі команда Наруто нічого не підозрювала — для них випробування тільки починалися.

Кабуто йшов коридором темної вежі, його кроки лунали порожнечею. Позаду пролунав шипучий голос:
— А ця дівчина… Юкіно. Що ти про неї скажеш?
Кабуто на мить примружився.
— Вона ще не усвідомлює власних можливостей. Але я бачу… її чакра дивна. Вона чиста, але водночас має в собі щось незвичайне, наче прихований відголосок сили, що не належить цьому лісу.
Орочімару вийшов з темряви, його очі звузилися.
— Хіхіхі… цікаво. Можливо, вона стане ключем не тільки для їхньої команди, але й для наших планів. Продовжуй спостерігати, Кабуто. Мені потрібні всі деталі.
Кабуто кивнув, знову поправив окуляри.
— Зрозуміло.
Тим часом команда Наруто увійшла до зали вежі. Кам’яні стіни були вкриті мохом, а в центрі кімнати — лише порожнеча. На одній зі стін висів великий плакат зі старими літерами.
Сакура наблизилась і вголос прочитала:
— «Якщо тобі не вистачає… небе, сиди та навчайся. Якщо тобі не вистачає… землі, тренуся». — Вона нахмурилася. — Я нічого не зрозуміла.
Саске склав руки на грудях.
— Тут бракує слів. Це може бути якийсь код.
Юкіно задумливо дивилася на напис. Її очі блищали від внутрішнього передчуття.
— Мабуть, нам треба відкрити обидва сувої… Це ж головна умова, чи не так? — промовила вона впевнено.
Наруто одразу підскочив:
— Так, давайте зробимо це!
Він узяв один сувій, Сакура — другий. Всі затамували подих. Навіть Саске зосереджено спостерігав. Кімната здавалася неприродно тихою — чути було тільки їхнє дихання та легкий шелест, коли пальці торкнулися сувоїв.
Вони одночасно почали розгортати. Повітря в кімнаті відразу ніби загусло від чакри, на стінах пробігли іскри світла, а слова на плакаті почали спалахувати, доповнюючи відсутні частини…