Клони проти клонів

Саске відчув, як у грудях закипає адреналін. Очі блиснули червоним — три томое шарінгану розгорілися в напівтемряві. Кожен рух ворогів ставав для нього повільним, наче розтягнутим у часі. Він уже був готовий розірвати хвилю нападників, але раптово пекучий біль різонув по шиї.

Темна печать Орочімару спалахнула, немов хижий вогонь, розтікаючись чорними лініями по шкірі. Його тіло здригнулося, дихання збилося, а зір почав двоїтись. Шарінган мигнув і потьмянів, ніби його душили зсередини.

— Ч-чорт… — вирвалося з його губ, коли ноги втратили силу.

Він різко впав на коліна, кулак уперся в землю, намагаючись утриматися, та марно. Наступної миті Саске осів на бік, ковзаючи по вологій траві. Його плече торкнулося Юкіно, яка встигла відскочити від удару ворога.

Вона різко обернулася, а її бірюзові очі розширилися:
— Саске!

Хвиля клонувавих воїнів ринула вперед, але Юкіно, стискаючи зброю так, що побіліли пальці, стала над ним. Її серце шалено калатало, та вона не відступила. Саске, лежачи поруч, з останніх сил намагався підняти голову — в його очах, навіть крізь біль і чорні відблиски печаті, ще палав вогонь шарінгану.

Саске судомно втягнув повітря. Чорні візерунки печаті вже поповзли від шиї вниз, та він різко стиснув кулаки, вгризаючись зубами в власний біль.

— Не зараз… — прошепотів він, змусивши чакру вирівнятися.

Його тіло тремтіло, але поступово темні хвилі печаті відступали назад, наче загнані силою його волі. Шарінган знову спалахнув, цього разу ще різкіше й зліше. Він підвівся, витер з губи краплю крові й глянув прямо на ворогів.

Позаду, уважно спостерігаючи, стояв Кабуто. На мить його окуляри блиснули, відображаючи червоні очі Саске й чорні сліди печаті, що ще не до кінця розсіялися. Проте він лише поправив оправу і, вдаючи наївність, тихо запитав:
— Що це в тебе за жахлива рана?..

Саске не відповів, тільки холодно зиркнув у його бік, і цього погляду вистачило, щоб Кабуто зрозумів: питати вдруге не варто.

У цей час Наруто з криком кинувся вперед, розкидаючи кунаї. Його удари летіли один за одним, швидкі й потужні, та кожен супротивник, пробитий наскрізь, не зникав у димовій хмарці. Навпаки — розділявся надвоє. Із кожної поваленої тіні з’являлося ще дві.

— Що за біса?! — Наруто розгублено озирнувся, коли навколо вже були десятки, а потім сотні ідентичних постатей. Вони роїлися, ніби зливалися в живу стіну, що поступово стискала простір.

Сакура відчувала, як у грудях наростає холодний жах. Її пальці стиснулися в кулак, вона прошепотіла:
— Це… не клони. Це ілюзія… але чому вона стає сильнішою?..

І справді — галявина, здавалося, тонула в морі ворогів, а справжня реальність розчинялася в густому тумані.
 

Клони ворогів оточили їх майже впритул. Повітря стало важким, рухатися було дедалі складніше — кожен удар виснажував, а ілюзії не зникали. Саске вже збирався активніше тиснути шарінганом, щоб розірвати цю пастку, коли раптом у глибині строю ворогів щось змінилося.

Крики й тупіт стихли. Постаті, які досі тиснули хвилею, почали зникати, розсипаючись у дим. На їхньому місці залишилися справжні противники — ті, що весь час ховалися в кущах, використовуючи ілюзію як прикриття.

Але саме цього вони й не врахували.

— Тепер моя черга! — голос Наруто пролунав над галявиною.

З десятків напрямків одночасно вискочили його тіні-клони. Вони обрушилися на справжніх ворогів, які тільки-но показали себе. Один за одним клони кидалися вперед, відволікали, повалювали, блокували удари, створюючи хаос. А серед них — справжній Наруто, який ішов прямо на ватажка.

Його кулак, сяючий чакрою, вгатив у груди головному супротивнику так, що той вилетів із кола й вдарився об дерево. Решта спробувала кинутися на нього, та вже було пізно — клони розірвали лаву, розпорошивши сили ворогів.

— Кількість — це моя стихія! — Наруто глузливо всміхнувся, добиваючи останніх.

Кілька секунд потому галявину знову накрила тиша. Вороги лежали безсилі або ж відступали в туман, а клони поступово розчинялися в димових спалахах.

Саске стояв, важко дихаючи. Шарінган усе ще світився, але він не зводив погляду з Наруто. У голові пульсувала думка:
Він… знову. Знову зміг вирватися. Без розрахунку, без точності… тільки завдяки дурній упертості. І він виграв.

Йому хотілося назвати Наруто ідіотом, але глибоко всередині він відчував колючий біль від того, що сам би не придумав настільки безрозсудний і водночас ефективний хід.

Кабуто ж мовчав. Його очі холодно блиснули за склом окулярів, коли він спостерігав за Наруто, який стояв переможцем серед розсіяних ворогів.
Так… цей хлопець… він не тільки сила. У нього є щось інше. Безглузда, але небезпечна інтуїція. Якщо Орочімару захоче його дістати — буде непросто.

Він трохи усміхнувся, протираючи пальцями оправу, і зробив вигляд, що все, що сталося, було лише цікавою розминкою.

А Наруто, вичерпаний, але щасливий, підняв кулак угору:
— Отак-то! Я ж казав: мене влаштовує один проти всіх!