Лабіринт тіней

Команда різко завмерла, коли з кущів пролунав моторошний шелест, схожий на пересування сотні маленьких лапок. Юкіно миттєво кинула кунай у напрямок звуку. Лезо зі свистом влетіло в темряву, й наступної миті з-поміж гілок вирвалась величезна темна маса, звиваючись, наче жива тінь.
Кунаєм було прибито голову істоти до стовбура. Вони завмерли, вдивляючись. Перед очима повзла багатоніжка — велетенська, з блискучими, сегментованими кільцями тіла та десятками тонких, гидотних лапок, які ще смикалися в судомах.
— Це всього лише багатоніжка, — холодно промовив Саске, спостерігаючи, як вона ще трохи корчилася, пришпилена до кори.
— Ага… «всього лише», — пересмикнулась Сакура, двома руками зображуючи лапки, її пальці здригались. — З гидотними, слизькими лапками… фу!
— Рушаймо далі. Стає небезпечніше, — спокійно, майже байдуже поправив окуляри Кабуто.
Вони продовжили рух, але щось почало здаватися дивним. Скільки б вони не йшли, густий ліс не змінювався. Гілки здавались однаковими, стовбури — немов копії одне одного. І найголовніше: башта, яка мала виднітися вже давно, так і не з’являлася на горизонті.
Дихання ставало важчим, темп — повільнішим. Лоб Сакури вкрився потом, вона зупинилася, сперлася на коліно й задихано промовила:
— Все… я більше не можу… Скільки ми вже йдемо?
Кабуто, не відповідаючи, підняв руку й вказав на дерево збоку. Очі хлопців різко розширилися. На стовбурі, у тому самому положенні, все ще тремтіла прибита кунаєм голова багатоніжки.
— Що?.. — Наруто озирнувся довкола. — Та ми ж ішли прямо! Як це можливо?!
— Ми ходимо колами, — тихо, наче сама собі, промовила Юкіно, в її голосі відчувався холодок.
Кабуто поправив окуляри, вдивляючись у гущавину.
— Схоже, ми потрапили в пастку. Хтось спеціально загнав нас у просторову петлю. Вони хотіли виснажити нас…
Саске важко вдихнув, на мить схиливши голову, щоб приховати втому.
— І це в них вийшло, — глухо відповів він, стискаючи кулаки.
Напруга повисла в повітрі. Ліс, який здався просто небезпечним, тепер перетворився на живу пастку, що стискала їх дедалі сильніше.Вони вже усвідомлювали: пастка зачинилася. Повітря стало важким, гілки дерев ніби нависли над головами, пригнічуючи тишею. І раптом — з-за стовбурів, мов із самого туману, почали з’являтися фігури. Одна за одною, безкінечним потоком. Всі — у однакових темних костюмах, із закритими лицями та холодним блиском зброї в руках.
— Т-так їх… сотні… — Сакура зробила крок назад, намагаючись не зірватися в паніку.
Саске звів погляд, його очі блиснули в напівтемряві, а кулак мимоволі стиснувся. Він різко повернув голову до Наруто:
— Наруто… що ти там казав? — у його голосі відчувалась нетерплячка й виклик.
Блондин широко всміхнувся, стискаючи кулаки так, що кісточки зблідли. Його очі спалахнули запалом:
— А мене влаштовує! Я один проти всіх!
— Ти ідіот… — встигла буркнути Сакура, але було вже пізно.
Клони ворогів одночасно кинулись вперед, хвилею, яка накрила галявину. Метал кунаїв блиснув у променях тьмяного світла, хрипи й тупіт десятків ніг злилися в гул.
Наруто вже кинувся вперед, витягуючи кунаї. Саске прикрив його спину, очі з кожною миттю спалахували все гострішим поглядом. Юкіно відчула, як її серце шалено закалатало — вона стиснула зброю в руках, а кабуто, поправивши окуляри, лише стиха пробурмотів:
— Цікаво… подивимося, як ви впораєтеся з цим.
Темний ліс вибухнув звуками бою.