Поява Кабуто

Саске йшов поруч із Юкіно, фляга з бамбука тихо билася об його бік, підвішена на міцній мотузці. Кроки лягали рівно, зосереджено, і зовні він виглядав спокійним, але погляд раз по раз ковзав убік — на неї. Він бачив, як напруга скувала її рухи, як вона майже силоміць тримала рівний вираз обличчя, ніби боялася видати щось зайве.
Він не поспішав заговорити, та коли нарешті порушив тишу, в голосі було більше щирості, ніж зазвичай:
— Вибач за мою поведінку.
Юкіно лише ледь кивнула, і Саске бачив, як від її скроні до шиї пробігла тінь рум’янцю. Він зробив ще кілька кроків, а тоді несподівано зупинився й повернувся до неї.
— Якби ти досі була сама… ти б обрала мене? — спитав він прямо, вдивляючись у її очі.
Вона здригнулася від цього питання, вільна рука зрадницьки потягнулася до шиї — до того місця, де він недавно залишив свій поцілунок. Щоки її спалахнули червоним. І хоч вона намагалася вдавати байдужість, короткий, майже непомітний кивок зрадив її відповідь.
Для нього це було наче удар. Він помітив цей рух, відчув, як у грудях защеміло, але полегшення не прийшло. Навпаки — стало ще важче.
— Тобі зараз… краще звернути увагу на Сакуру… — тихо пробурмотіла Юкіно, відводячи погляд, немов боялася навіть дихати поряд із ним.
Він не відвернувся одразу. Дивився на неї ще кілька секунд, і в темних очах загорівся ледь помітний вогонь.
— Мені байдуже до Сакури, — сказав він просто й прямо.
Слова прозвучали твердо, без жодних сумнівів, і ніби розсікли повітря між ними. Юкіно здригнулася від цієї відвертості, наче не знала, як тепер витримати цю правду. А Саске, наче й нічого не сталося, знову рушив уперед, залишивши її на мить розгубленою.
Їй захотілося провалитися крізь землю, але водночас серце калатало так, що навіть дихати стало важко. Тепер вона мала тримати цю відповідь у собі — й як тепер сказати про це Сакурі?Наруто й Сакура сиділи в тіні старого дерева. Перед ними лежав сувій, наче щось заборонене й небезпечне. Сакура спершу відмовлялася навіть торкатися його — в її очах було занадто багато недовіри й страху.

— Сакуро, слухай, — майже благав Наруто. — Якщо ми підробимо інший сувій, нам треба знати, як виглядає цей. Інакше нас одразу викриють!

— Але ж він може бути пасткою… — тихо заперечила вона.

— То ще одна причина подивитися! — Наруто вперто не відступав. Його голос тремтів, але очі світилися рішучістю.

Зрештою Сакура зітхнула й опустила плечі.
— Гаразд… тільки обережно.

Наруто ковтнув слину, серце гупало так, ніби він знову збирався стати Хокаге перед усім селом. Великі пальці його рук спітніли, і він обережно взявся за сувій. Повільно, ніби знімаючи печатку з долі, він розкручував його, відкриваючи все нові й нові сантиметри. Тремтіння пальців видавало його внутрішній страх.

Ще трохи. Іще. Трохи більше…

Раптом холодна тінь впала на них. Сувій не встиг розкритися повністю — чиясь рука лягла поверх його руки, впевнена, спокійна.

— Я б не радив цього робити, — пролунав тихий, але від того ще небезпечніший голос.

Наруто завмер, його плечі скувала напруга. Повільно підняв очі — і побачив знайомі холодні лінзи окулярів, спокійний, майже усміхнений вираз обличчя.

Кабуто.

Сакура різко відсахнулася, напівприкриваючи сувій рукою, наче це могло допомогти.
— Ти… що ти тут робиш?!

Кабуто злегка знизав плечима, ніби вся сцена була для нього лише грою.
— Просто стежу, щоб діти не лізли туди, куди їм не слід.

Напруга повисла в повітрі, мов перед грозою.

І саме в цю мить крізь гілки вийшли дві постаті. Юкіно йшла трохи позаду, схиливши голову, ще не оговтавшись від розмови. А Саске ступав упевнено, його погляд одразу вихопив Кабуто. Очі загорілися холодним вогнем.

Саске не промовив жодного слова, але тиша, що заповнила простір після його появи, була важчою за будь-які загрози.