Привал

від імені Саске 
Я стояв на березі, кунай холодив пальці. Наруто, як завжди, здіймав у воді стільки шуму, ніби ловив не рибу, а морського дракона. Його клон уже тримав якусь здобич, але вона вислизнула і знову пірнула під хвилі.
Погляд сам відвівся вбік — між дерев промайнули дві постаті. Сакура й Юкіно. Вони йшли повільно, нахилялися за сухими гілками. Сакура щось говорила швидко, наче намагалась переконати. Я не чув слів, але бачив, як Юкіно зупинилася й подивилася на неї з тією спокійною увагою, яка завжди вміла збити мій внутрішній захист.
Дурний Шикамару… коли він встиг стати між нами? Його погляд, його звичка стояти ближче до неї, ніж слід… Мені не подобалось навіть, як він дивиться на неї. Але ще менше подобалось, що вона дозволяє йому бути поруч.
Я знав, що для неї Сакура — подруга, а для мене Сакура взагалі ніхто. Усе, що я бачу зараз, — це вираз Юкіно. Її легка втома, яка ховається за ввічливістю. Її очі, які на мить спинилися на землі, наче вона намагається знайти правильну відповідь, щоб нікого не образити.
Хотів би знати, про що вона думає. І чи згадує зараз про мене.
— Ти збираєшся ловити чи просто витріщатися?! — Наруто, мокрий з голови до п’ят, вискочив з води, розмахуючи руками.
Я стис кунай, ще раз кинув погляд у бік Юкіно — і лише тоді повернувся до річки.

енд Саске 
Тим часом Сакура, обернувшись, помітила, що я дивився в їхній бік. Їй не треба було чути моїх думок — вона вже зробила висновки. Хибні, але цілком упевнені. Сакура стояла, тримаючи гілку, але зовсім не дивлячись на неї. Погляд випадково зупинився на Саске — він дивився в бік Юкіно. І це було достатньо.

Він дивиться на неї… Так дивиться… — думала Сакура, і серце стискалося. Це не просто погляд друга. Він… він її любить. А вона відповідає.

Кожен рух Юкіно, кожен кивок, кожен жест, який Сакура раніше вважала простим ввічливим жестом, тепер набував нового, підступного значення. Вона відчула холодок образи, який поволі осідав у грудях.

— Знову він дивиться на неї… — пошепки сказала Сакура сама собі, стискаючи гілку так, що пальці затерпли. — І вона це помічає. Вона йому подобається… точно подобається.

Внутрішній голос кричав: Треба щось робити! Треба діяти!, але рот не слухався. Серце обпікало від ревнощів і безсилих сумнівів. І навіть коли Юкіно тихо кивнула у відповідь на якісь слова Сакури, для неї це був доказ, що їхні почуття вже не приховати.

Образа закарбувалася в грудях, тягнучи за собою холодну тінь, яка залишиться ще надовго.Коли дівчата назбирали достатньо дров, Сакура зупинилася на мить, спостерігаючи за Юкіно.
— М… можна я покличу Саске? — тихо, червоніючи, спитала вона, побачивши, як Юкіно збиралася кликати хлопців.
Юкіно, не знаючи, що сказати, лише коротко кивнула, відвернувшись і опустивши погляд. Сама не розуміла, чому відчуває легку тривогу і… роздратування на себе за те, що не може відповісти словами.
Сакура помітила ці зміни. Вона… вона так дивно поводиться поруч із ним. Тобі треба зробити щось, Сакура… Але що? — думала вона, серце стискалося від суміші образи і ревнощів. Юкіно йому ближче… і вона навіть цього не помічає.
— Саске, ми назбирали достатньо дров! — гукнула Сакура, намагаючись приховати трепет у голосі.
Наруто та Саске, беручи з собою рибу, підійшли до дівчат. Вогнище вже палало, риба на жарі шкварчала, а запах смачного м’яса розносився навколо.
— Пройшло 4 з 5 днів, які нам давали на екзамен, — тихо почала Юкіно.
— Так, — коротко підтвердив Саске, не піднімаючи погляду від рибини, яку тримав у руках.
— Але ж Орочімару знищив наш сувій, — обізвалася Сакура, намагаючись не показати хвилювання.
— Наступний наш супротивник має бути останнім, це єдиний наш шанс… Юкіно, ходімо принести води, — вставши, промовив Саске.
Юкіно підвелася, але погляд її ковзнув до Сакури. Коротко, одним лише поглядом, вона сказала: Ти ж обіцяла.
Сакура глибоко видихнула, спостерігаючи, як вони йдуть. У серці залишилася невелика, холодна тривога: Вона завжди поруч із ним, а я… нічого не можу змінити.