Тріщина в серцях

Він хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі.
Скажи їй… скажи, поки ще є шанс. Але… чому так важко?
Він хотів обійняти її, та не вистачало духу.
Чому я боюся? Я — не з тих, хто відступає… але зараз…
залишалися нерухомими, ніби прикувані.
"Вона не моя… але я… чорт, я не можу більше робити вигляд, що мені байдуже."
І все ж він раптово притиснув її спиною до найближчого дерева, сам до кінця не розуміючи, що робить.
Юкіно розширила очі, відчуваючи його близькість.
Ні… не зараз. Це неправильно. Але… чому серце так б’ється?
Коли його обличчя було всього в міліметрі, вона встигла відвернутися, і замість губ він торкнувся поцілунком її вуха, ковзнувши губами до шиї.
Тепло його дихання змусило її густо почервоніти.
Зупинись… я не зможу дивитися тобі в очі після цього…
Він стискав її руки, не сильно, але надійно блокуючи рух.
Потім Саске різко видихнув і опустив плечі, в розчаруванні відпускаючи її.
Дурень… ти знав, що вона не твоя. То чого чекав?
Юкіно, не думаючи, обійняла його по-братськи, ніжно провівши рукою по спині.
Ти… частина мого серця. Але я не можу дати тобі те, чого ти хочеш.
спині.
— Саске… — прошепотіла вона так тихо, що він ледь почув. — Я…
Але вона не договорила. І він не спитав. Вони тоді разом повернулись На її обличчі все ще був румянець а Саске теж був мовчазний  і похмурий . 

Команда Какаші зробила короткий привал. Сонце вже  було високо в небі , і ліс наповнювався запахом денної  прохолоди яку дарувала річка .
Наруто з клонами плескався у річці, ганяючись за рибою, немов грав у якусь дивну гру. Підкинуті ним сріблясті тіла летіли вгору, а Саске, стоячи на березі, одним точним рухом приколов кунаями чотири рибини до товстого стовбура.
— Ти погано стараєшся, нам треба ще, — спокійно зауважив він, навіть не обертаючись.
— Ей, це не так легко! Сам би спробував! — обурено вигукнув Наруто, пірнаючи знову.
Тим часом Сакура й Юкіно відійшли вбік, збираючи дрова для вечірнього вогнища. Гілки хрустіли під ногами, тиша між ними була майже звичною… поки Сакура раптом не заговорила.
— Ти багато часу проводиш із Саске… — сказала вона, нахиляючись за сухою гілкою.
Юкіно завмерла, підвела погляд на Сакуру й просто кивнула. У її серці Саске займав особливе місце — не як коханий, а як брат, особливо зараз, коли вони переживали стільки небезпек.
— Ти б не могла… спробувати поговорити зі мною про нього? — Сакура опустила голос, щоки налилися червоним. — Ну… звести нас…
Юкіно ковтнула повітря, відчуваючи неприємний клубок у грудях.
— Я… вибач, Сакуро, але… тобі не здається, що Саске має сам обирати, з ким бути? — вона говорила тихо, ніби боялася поранити. — Вибач… я поговорю, але нічого не обіцяю.
Сакура стиснула губи. Її серце різонуло образою. Ця відповідь зовсім не влаштовувала її — більше того, вона тільки зміцнила в голові підозри, що між Юкіно та Саске є щось більше. Вона навіть згадала ті випадки, коли бачила їх близько разом… і подумки додала поцілунки, яких насправді ніколи не було.
Цей момент, маленький і майже непомітний, закарбувався в серці Сакури надовго — як тріщина, що почала рости.