Нова загроза

Усередині глибокого дупла старого дерева панувала гнітюча тиша. Дощ заспокоївся, але звук капель із віття пробивався крізь шелест листя. Усі троє лежали, зранені, виснажені — ніби залишки загубленої битви.
Сакура, вся в подряпинах, з мокрим волоссям, зіщулившись біля Саске, нарешті опустила плечі. Вона тримала його за руку, не відводячи очей від його обличчя. Його дихання вирівнювалось, але тіло було гарячим, а від місця укусу поволі розтікалася почорніла пляма.
— Ти… ідіот… — прошепотіла вона, витираючи рукавом піт зі свого лоба, — чому знову все на себе?.. Чому ти завжди змушуєш мене…
Погляд Сакури на мить затуманився. Вона перевела очі на Юкіно.
Та лежала збоку, непритомна, бліда, як сніг. Її біле волосся злиплося від крові та бруду, а пов’язка на боці вже знову стала вологою.
— Чорт з тобою… — пробурмотіла Сакура, насупившись, — я тебе ненавиджу. Але... — вона затягла вузол тугіше, хоч руки тремтіли. — ...я не дозволю тобі померти.
Юкіно не відповідала. Та в глибині душі, навіть не усвідомлюючи, чужа — та все ж Сакура не змогла залишити її помирати.

Вона сильніша, ніж я думала... Хоч і дратує до нестями.

Раптом листя над ними трохи шарпнулось.
Тінь. Рух.
Сакура завмерла. Її чакра була майже на нулі. Якщо хтось нападe зараз…
У кількох метрах вище, серед гілля,
дві постаті спостерігали за нею з холодною точністю.
— Це точно він, — прошепотів один.
— Учіха Саске. Ціль підтверджено. Всі інші — зайві. Знищити.
Їхнє дихання не видавало жодного звуку.
Очі блищали в темряві,
наче щось нелюдське дивилось згори.
 

Сакура сиділа, спершись спиною на стіну дупла. Її плечі тремтіли від втоми, а кулаки ще стискали закривавлений бинт, яким вона перев’язала Юкіно. Пальці були замерзлі. Повіки важчали.
“Не спи. Не маєш права.” — твердила вона собі, дивлячись на Наруто та Саске, які ще не приходили до тями.
Проте… тепло, що повільно розтікалось тілом… тиша… капання води… і...
...темрява.
Сон охопив її раптово.
Уві сні все було інакше. Саске розплющив очі, нахилився до неї:
— Сакуро… ти врятувала нас. Дякую.
Наруто посміхався, сяючи:
— Ти — найкрутіша! Я в боргу перед тобою!
Юкіно, притиснувши руку до перев’язаної рани, з подивом прошепотіла:
— Навіть ти…?
Сакура відчула, як в грудях зростає тепло. Її погляд наповнився світлом.
І саме в той момент з темряви ззаду виринуло щось жахливе.
— Ви всі… жертви, — пролунав слизький, глухий голос.
Сакура обернулась.
Позаду стояв Орочімару. Його очі — зміїні, холодні. Його обличчя розтягувалось, а шия видовжувалась, перетворюючись на потворну змію. Його руки роздвоїлись. Він нахилявся над нею.
Сакура закричала — але звуку не було. Голос зник. Її горло замкнуло. Паніка. Сльози. Безпорадність.
Змія нависала над нею…
І раптом — різкий холодний подих у шию — і вона прокинулась, вся в поту, судомно вдихаючи повітря.
— А-а! — озирнулась. Руки тремтять. Очі бігають.
Поруч — усе як було. Наруто ще без свідомості. Юкіно — непритомна. Саске — майже нерухомий.
І... білочка. Маленька. Стрибнула просто на Сакуру з кущів.
— Іди геть! — зі страху Сакура автоматично кинула в неї кунай. Білочка прудко зникла у зелені.
А тим часом, в кількох десятках метрів звідти — команда Неджі крадькома розсипалась по периметру. Хлопець, мов тінь, рухався між деревами, очима хакуґан вивчаючи околиці.
— Ми шукаємо команди, які роблять привали. Якщо зловимо зненацька — шансів у них небагато, — кинув він Тентен та Лі.
І тут...
— Може досить ховатись у кущах? — голос Неджі став крижаним.
Шурхіт. Він рвучко повернувся — і звідти вийшли...
команда Шикамару.
— А... Це ви… — майже розчаровано сказав Неджі, опускаючи брови.
— Так, це ми, — сказала Іно, поправляючи волосся й намагаючись звучати чарівно. — Ти ж найкращий з випускників. Ми… твої фанати.
— Якщо я відберу свиток у вас… то з мене всі сміятимуться, — сухо відповів Неджі, вже розвертаючись, хоча кулаки його мимоволі стискались — очевидно, дратували.
— Хочеш поборотись? — кинув він через плече з ледве стриманим роздратуванням.
— Ні! Ні! Що ти! — Іно різко відступила. Почервоніла. Заїкалась.
— Схоже, ми настільки слабкі, що навіть ніхто не хоче з нами битись, якщо їх не спровокувати… — зітхнув Шикамару.
— Є ще Сакура. Вона точно нам програє, — скривилась Іно, удавано усміхаючись.
— Але Саске такий крутий… він не може програти… — мрійливо додала вона, закотивши очі.
Шикамару лише втомлено зиркнув у бік.
— Але є ще Юкіно. От її б супротивником я точно не хотів би бачити, — кинув він, ніби між іншим.
— Вона… як зимовий шторм. Ні звуку. Але якщо почнеться — ти вже в пастці