Орочімару

Наруто висів на дереві без тями, кунай Сакури, застромлений у стовбур, тримав його тіло на гілці.
Його одяг зім’ятий, печать на животі трохи обгоріла, а очі залишались закритими.
Повітря довкола було просякнуте димом, попелом і... страхом.
Юкіно лежала на землі. Її викинуло ударом у дерево, стовбур якого тепер був потрісканий.
Вона повільно підвелася, сперлась плечем об кору, одна рука стискала живіт, з-під пальців повільно стікала темна кров, друга трималась за дерево, ніби просила опори в усього лісу.
В її очах не було болю. Лише... рішучість.
— Саске! — голос Сакури розітнув простір. —
— Ти кажеш, що Наруто — нікчемний? Малий?
Та принаймні він не трус!
Пауза. Тиша.
Саске мовчав. Але його погляд... його погляд горів.

Це правда.
Як я можу стати сильнішим за Ітачі,
якщо не можу навіть… атакувати ЇЇ?
Юкіно…
Наруто…
Сакура…
Тепер моя черга.

Жінка-змія кинулась на нього. Її язик, мов спис, пробивав повітря.
Але Шарінґан Саске крутився червоним водоворотом.
Він ухилявся. Він бачив кожен її рух.
Кунаї з тонкою ліскою миготіли в його руках —
Саске почав бігати по стовбурах дерев, обмотуючи її, як павук свою здобич.
Жінка не встигла помітити, як її тіло стягнуло до стовбура.
— Катон: Гокакю но Дзюцу! —
Його печаті зімкнулись.
Вогняний дракон прорізав повітря,
вибухаючи на місці жінки-змії.
Сакура затремтіла від радості.
— Він зробив це… Саске… — подумала.
Але… дим розвіявся.
— Ти такий самий, як твій брат... — пролунав голос.
Із обпаленої плоті почало сповзати шкіра, оголюючи обличчя з блідо-зеленою шкірою та очима, схожими на зміїні.
— Навіть сильніший, ніж він.
Пальці Орочімару склались у печать,
і його шия видовжилась, мов у змії,
вона вистрілила вперед і вп’ялась у шию Саске, залишивши кривавий шрам, що світився чакрою.
Саске закричав.
Його руки тремтіли, ноги підкошувались. Він впав, тримаючись за шию, в агонії.
Орочімару обернувся до Юкіно.
— Тебе треба знищити зараз.
— Бо в майбутньому ти принесеш забагато проблем…
Він дістав кунай. Його крок був рішучим.
І удар…
…прийшов з усієї сили в бік Юкіно.
Вона нічого не встигла — лише зойкнути.
Її тіло впало на землю. Без руху.
Кров повільно стікала по її пальцях, якими вона спробувала затиснути рану.
Сакура підтримувала Саске, який ще не прийшов до тями.
— Хто ти?! Що ти зробив із Саске?! — її голос тремтів.
— Я — Орочімару.
— І Саске сам до мене прийде. Йому захочеться моєї сили…
І з цими словами він зник у тінь лісу, немов ніколи й не існував.
Саске знову скрикнув, хапаючись за шию.
На його шкірі — знак прокляття вже горів чорним вогнем.
Сакура затремтіла. Її голос зірвався.
— Наруто! Юкіно! Саске… поранений! ДопомВід імені Юкіно]

Я не пам’ятаю, як саме впала. Пам’ятаю лише холод.

Холод не від моєї чакри — той був мені звичним, рідним.
А це був холод безсилля.
Безпорадності.
Страху, якого я ще ніколи не відчувала.

Коли я побачила, як тіло Наруто звисає на кунаї,
коли почула, як Сакура кричить на Саске,
а він — мовчить…
моє серце стиснулось, як ніколи раніше.

"Вони всі б’ються. Кожен з них… стоїть до кінця. А я?"

Мої крижані кристали були красивими —
але безсилими.
Вони тільки мерехтіли,
танули в повітрі.
Орочімару відбивав їх, ніби вони були пилом.
Його погляд — цей зміїний, повзучий —
вперся в мене так,
наче я була щось гірше за ворога.
Наче я — загроза,
яку потрібно стерти до останнього сліду.

"Чому?.. Чому він дивиться на мене так? Неначе він мене знає… Неначе я — ключ до чогось більшого…"

Я зробила крок назад,
все ще намагаючись захистити їх —
Наруто, Сакуру, Саске…
але тіло вже не слухалось.
Рана пекла. Сили йшли.

Я не встигла навіть зреагувати.

Кунаєм — прямо в бік.
Його рука втиснула мене до дерева з такою силою,
що з моїх легенів вирвався крик,
але не звук — лише повітря.
Тиша.

Мої пальці здригнулись.
Долоні сповзли по корі дерева,
а ноги — підкосилися.
Я майже не відчувала болю. Лише вагу.
І його погляд.

"Тебе треба знищити зараз… Бо в майбутньому ти — проблема."

Його голос дзвенів у голові,
наче відлуння з мого власного сну.

"Чому… Я ж нічого не зробила… Я ж не змогла навіть їх захистити…"

Я згасала. Світ танув на краях мого зору.
А тоді — крик.

Саске.

Я почула, як він кричить.
І той крик зупинив моє серце.
У ньому було все —
біль, гнів, страх…
і ще щось. Те, чого я ніколи не чула від нього.
Справжній голос.

"Прости…"

Я не встигла вимовити це вголос.
Але подумки я прошептала.
Йому.
Сакурі.
Наруто.

"Я підвела вас.
Слабка.
Марна.
Холодна лише зовні.
Усередині — порожня.
Я не та, ким хотіла бути."

І все згасло.ожіть! —
Її крик лунав лісом,
лунав, наче останнє прохання про допомогу у світі, що руйнується прямо в неї на очах.
Юкіно… не відповідала.
Її очі були закриті, тіло нерухоме,
кров капала по листю…