Ви познайомились з Рок Лі

Пізній вечір. Край тренувального майданчика.
М'яке світло вечірнього сонця падало крізь листя дерев, малюючи на землі золоті тіні. В повітрі стояла тиша, яку порушували лише далекі голоси птахів і ледь чутний шелест листя.
Сакура йшла повз, несучи в руках сувій. Вона поверталась із архіву, не думаючи ні про що особливе — аж раптом почула знайомий голос.
Саске.
Поруч — ще один знайомий. Юкіно.
Зупинившись, Сакура нахилилась за гілкою дерева, і в наступну мить — побачила їх.
Саске стояв так близько до Юкіно, що між ними, здавалось, не було повітря. Його погляд був прикований до її очей. Сакура вловила цю напружену, незвичну м’якість у його поставі, в тому, як повільно він нахилявся…
...і саме в той момент Юкіно поклала долоні на його губи, ніжно, обережно.
Але з того ракурсу, де стояла Сакура — це виглядало як поцілунок.
Її серце стислося. Секунду вона не могла навіть поворухнутися.
Тиша вибухнула всередині.
— "Він… поцілував її?.."
— "Він поцілував Юкіно?.."
Сувій вислизнув із рук, впав на землю, але вона не помітила. Очі розширені, щоки зблідли. З грудей вирвався уривчастий подих — ледь чутний, але різкий.
Невірування змінилось отруйною ясністю.
"Я знала… Я знала, що вона не така проста. Завжди тиха, завжди скромна — а насправді просто вміє прикидатись. Вміє ховати все за цією маскою спокою. Брехня."
"Саске... ти справді... обрав її?!"
Її ноги самі розвернулися. Вона пішла геть, стримуючи все, що кипіло всередині. Кожен крок відлунював у грудях болем. Не тільки через Саске.
Через зраду.
Вона ніколи не любила Юкіно. І тепер — ненавиділа.
Думки Сакури на шляху назад:
"Я довіряла їй. Вважала її подругою. Після всього, що було, вона мала триматись осторонь. Але ні. Їй мало було дружби. Їй потрібен був Саске."
"А він… він навіть не побачив, що я була поруч. Завжди поруч. І зараз — бачить тільки її."
"Вона забрала його. Без слів. Без бою. Проклята Юкіно."
Її погляд більше не буде колишнім.
Наступного разу, коли Сакура побачить Юкіно — її посмішка буде натягнута. А серце — наповнене отрутою.

Саске сидів на даху свого будинку, холодний вітер грався пасмами його чорного волосся, а в погляді — непроминуча тінь роздратування. Він злився. Але цього разу — не на Юкіно. На себе.

"Знову... знову вона стала між мною і небезпекою. І я... дозволив."

Його долоні були стисли в кулаки. Те, що мало викликати гордість — її рішучість, сила — палило всередині.

"Чому… я не зупинив її руку? Чому вона знову постраждала — через мене?"

Спогади.

Вони крокували спокійно,  до місця проведення екзамену — Саске, Сакура, Наруто і Юкіно. Раптом із-за спини почувся гучний голос:

— Ей, ти, зі злими очима…

Всі зупинились. На сходах стояв хлопець у зеленому обтягуючому костюмі з надто круглими очима, дивною чашоподібною зачіскою та бровами, які виглядали як припасовані з чужого обличчя.

— Я — Рок Лі. Перш ніж питати ім’я, варто назвати своє, хіба ні? Учіха Саске, так?

Він зістрибнув на землю, граційно ставши в позу — одну руку сховав за спину, іншу тримав напружено перед собою.

— Круті хлопці діляться на два типи: талановиті і трудолюбиві. Я хочу перевірити, до яких належиш ти. Викликаю тебе тут і зараз!

— У нас немає часу! — обурено крикнула Сакура. — Залишилось лише півгодини до екзамену!

Але Лі вже звернув на неї увагу. Його щоки миттєво налились червоним.

— Сакура-чан… Ай лав ю…

Він почав жбурляти у неї символічні "сердечка", викликаючи в Сакури конвульсивні ухили.

— Та не кидайся в мене своїми збоченими штучками! Я ж вся увернулась!

— Це вже занадто! — вигукнув Наруто, кинувшись уперед, але Лі лише відмахнувся однією рукою, зневажливо відправивши його в найближчу стіну.

— Роблю висновок: ви мені не суперники.

— Я його і за п’ять хвилин зроблю. — прохолодно кинув Саске, вже відчуваючи, як всередині закипає азарт.

Бій розпочався.
Саске атакував із точністю й швидкістю, яку могли дозволити тільки представники Учіха. Лі відповідав — не менш стрімко. Їхні силуети миготіли, зіштовхуючись і розлітаючись, удари летіли навколо, а Наруто, Сакура й Юкіно лише спостерігали, намагаючись не втратити їх з поля зору.

— Його швидкість… це не жарт… — пролетіла думка Саске, коли одна з атак Лі ледь не пройшла повз захист.

Та коли Лі розгорнув потужну серію атак, одна з яких цілеспрямовано йшла до голови Саске — Юкіно кинулася вперед.

Вона встала між ними, перехопила удар долонею. Її пальці тремтіли, вона втримала його лише завдяки точності й... відвазі.

Лі завмер. Його очі розширилися.

— Вона… зупинила мій удар… Вона бачила його?.. Я все прискорив... Але її реакція…
— Хто … ця дівчина — вона не просто підтримка команди.

Та він зробив інший випад — по низу. Юкіно не встигла зреагувати. Її тіло відкинуло вбік, вона впала на землю, зачепившись ліктем об камінь. Віддихалась, не видаючи ані звуку.

Саске застиг. Гнів палахкотів всередині, але не на Лі.

"Чому вона знову втрутилася? Чому… знову через мене вона постраждала? І я... не встиг... просто стояв, дивився. Який же я слабкий…"

Він опустив погляд, щелепи стиснулися. У горлі пече.

"І цьому ідіоту я програв?.."

Та раптом…

В повітрі почувся глухий бух, і величезна черепаха впала посеред них, відокремлюючи Саске та Лі. Усі застигли.

— Це що таке?! — Наруто застрибнув назад.

— Лі, припини!

З-за спини черепахи вийшов чоловік із неприродно яскравою посмішкою, у такому ж зеленому костюмі як у Лі, з густими бровами — Гай-сенсей.

— Гарячі серця юних бійців — це прекрасно! Але не перед іспитом, та ще й без дозволу!

Наруто прошепотів до Сакури, скоса дивлячись на Ґая:

— Слухай, вони навіть виглядають разом непогано...

— Наруто! Таке краще не казати вголос… — почервоніла Сакура, закочуючи очі.

Саске закотив очі також — "і цьому ідіоту я програв?.. " — його злість була отруйною, але спрямована на власну слабкість.

Але перед очима знову стояв момент, коли Юкіно закрила його собою.

"Навіщо ти знову це зробила… Мені не потрібен захист… Я... просто мав бути швидшим…"

Раптом пролунав голос, незвично тихий, спокійний:

— Що, виявляється клан Учіха не такий вже й крутий?

Це був Наруто.> Lena: — Наруто! — крикнула Сакура, вражена. Але потім завмерла — вона побачила його очі. І в них не було зневаги — лише біль.

— Через тебе Юкіно знову постраждала, — холодно кинув він, дивлячись на Саске з таким поглядом, якого Учіха не очікував. Ні презирства. Лише докір.

Юкіно, яка вже підвелася, глянула на Наруто, обережно торкаючись забитого боку.

— Наруто, все добре ж… — тихо сказала вона.

Він не відповів, тільки відвернувся.

Їхня група постояла ще кілька секунд у мовчанні, перш ніж мовчки рушити далі. До будівлі екзамену. Але на кожному з них щось залишилося. Сліди бою — не лише фізичного.