Початок екзамену

-Ненавиджу таких писклявих дрібних дітлахів, — пробурмотів Канкуро, злісно стискаючи комір Конохамару і піднімаючи його в повітря, мов кошеня.

Конохамару борсався, намагаючись вирватись, але марно.

— Опусти його, зараз же! — вигукнув Наруто, кинувшись вперед.

Але Канкуро одним рухом відштовхнув Наруто вбік, і той, мов мішок з рисом, покотився по землі, вдарившись плечем.

— Чорт… сильний… — стискаючи зуби, прохрипів Наруто, підводячись.

— Я не беру участі в цьому, — з тривогою сказала Темарі, відвертаючи погляд. Її голос був сухим, але в ньому читалась внутрішня напруга.

Рука Канкуро вже замахнулась, майже торкаючись обличчя Конохамару…

Раптово — удар. Камінь летить прямо в його руку.

— Трісс!

Канкуро здригнувся, ледве не випустивши хлопця.

У повітрі холодніє різко, як за одну секунду вдарив мороз. Дихання всіх раптом стало видимим, наче настала зима. Перші великі пластівці снігу повільно падають з неба, танцюючи в пориві холодного вітру.

Саске стояв прямо на дереві . Його рука тремтіла від напруги, в долоні ще один камінь, готовий до кидка.

Поруч, трохи нижче, Юкіно сиділа навприсядки, рука торкалася гілки , з якої тонкою павутиною розповзався іній. Її погляд був спокійний, але в ньому жевріла крижана злість.

— Досить. Що ви тут влаштували. — холодно кинув Саске. Голос його був спокійним, але надто чітким. Та тиша, що слідувала за ним, була важчою за будь-який крик.

Канкуро випустив Конохамару, і той, не втрачаючи ні секунди, кинувся до Наруто, заховавшись за ним.

Темарі з полегшенням зітхнула.
— Нарешті… — подумала вона, знову переводячи погляд на землю.

І раптом — ще один голос. Холодний, відчужений, але наповнений силою.

— Досить.

Ці слова прозвучали прямо поряд з Юкіно і Саске, хоча жоден із них не помітив, коли хтось підійшов. І це змусило їх — навіть їх — насторожитись.

Вони обернулися.

На гілці дерева висів юнак вниз головою. Його яскраво-червоне волосся спадало вниз, закриваючи частину обличчя. Але навіть так у його погляді читалася глибока загроза.

— Ти, Канкуро, — позорище нашого села. — голос був тихим, але наповненим презирством. Слова відсікались як лезо.

Канкуро відступив на пів кроку. Його обличчя спочатку перекосилось від злості, але потім… страх. Не просто повага — справжній, глибокий страх.

Темарі стиснула віяло.
— Він тут… Ґаара…

Юкіно мовчки зиркнула на незнайомця. Холод у повітрі посилився, і вона відчула щось… темне. У ньому було щось близьке їй — не сила, а безмовна глибина болю.

Саске підняв голову, зустрічаючись із поглядом Ґаари. Їхня зустріч — мов битва без слів. Обоє не ворушились. Але простір між ними став полем напруги.