Погляд, що палить

 Звичайна місія — бур’ян, річка, песики. Але емоції — зовсім не звичайні.
Очима Саске.
Ранок був звичайним.
Хіба що повітря було трохи важчим — як перед грозою.
І хоча це була проста місія — в очах кожного був свій власний бій.
Саске мовчки стояв осторонь, спостерігаючи. Юкіно стояла трохи далі, оглядаючи руки — обережно стискала плечі після поранення. Шкіра на ліктях трохи набрякла, зранку ще тремтіли пальці.

"Чому ти знову тут, замість того щоб лежати в ліжку?" — хотілось спитати.
"Чому ти не бережеш себе?"

Але він не сказав. Бо не мав права. Бо вона завжди сама вирішувала, що робити.

Почалась робота — з бур’яном.
Наруто знову повисмикував усе підряд, навіть ті рослини, що були цілющими.
Юкіно підійшла до нього спокійно, без осуду, й поклала долоню на його зап’ястя — її пальці охолодили шкіру, зняли набряки й подряпини.
Саске це бачив.
Його погляд став різким, темним.

"Знову ти. Завжди до нього. Чому?"

Це не було раціонально. Він це розумів. Але коли її пальці торкались руки Наруто — не як до дитини, не як до воїна, а просто — як до друга, щось у ньому здригалося.
 

"А я? Я не можу навіть торкнутись тебе без дозволу. А він? Він отримає твою увагу кожного разу, коли дурень встряне в халепу."

Йому знову стало важко дихати.
А потім — вигул песиків.
Юкіно взяла маленького білого — пухнастого, мов хмарка. Той  дзвінко загавкав  і застрибав від радості, мов упізнав її з минулого разу.
Саске дивився мовчки.

"Навіть собаки тебе люблять більше за людей."

Він сам узяв цуценя — чорного, мов його власна тінь.Сакура — маленького рудого, що верещав від радості.

А от Наруто… взяв гігантського, з язиком довшим за нього самого. Пес поволік його полем — прямо через кілька активованих пасток, які почали вибухати одне за одним.

Всі злякались, хтось засміявся, хтось кинувся рятувати.
Юкіно знову — перша. Вона нахилилась над Наруто, допомогла вибратись з сітки, витягла уламок з плеча, витерла йому бруд з лиця, щось сказала стиха.

І Саске знову дивився.
І цей раз — із ревністю, від якої навіть
у шлунку холод розливався.

"Ти завжди до нього. Завжди. Твоя доброта — для кожного. А я?"

Його очі потемніли, погляд загострився, стиснув кулаки.
І саме в цей момент цей погляд помітила Сакура.
Вона стояла трохи осторонь. Дивилась не на Наруто. Не на Юкіно. А саме на Саске.
 

"Він... дивиться на неї. Не просто дивиться — він палає. Він... ревнує?"

І раптом у грудях Сакури щось обірвалось.

"Я думала, це вона — причина. Але він вже давно не мій. Він навіть не був. А вона… навіть не старалась. І все одно — він дивиться тільки на неї."

А Саске… мовчав.
Бо знав, що не має права.
Бо не міг сказати.
 

"Я  ненавиджу Наруто. Я просто не витримую, коли вона усміхається йому так, як ніколи — мені."

І все, що він міг зробити — це стояти
осторонь, спостерігати…
і мріяти, що колись вона помітить і його.
Але що більше він чекав — то ясніше ставав факт:
її серце — вже не в його руках.
І, можливо, ніколи не було.