Битва не вщухала.
У центрі мосту Саске та Наруто все ще билися проти дзеркал Хаку. Голосні удари кунаїв, брязкіт уламків льоду й важке дихання хлопців глухо відлунювали в повітрі.
Какаші стояв трохи осторонь, пильно вдивляючись у Забузу. Його пов’язка на лобі вже була відкинута, і Шарінган горів яскравим червоним світлом.
— Думаєш, цього разу ти втечеш від мого погляду? — його голос був спокійний, але у ньому чулося напруження.
Забуза повільно зрушив із місця, обережно, мов тигр перед стрибком.
— Ти впевнений, що встигнеш усе побачити… оком, яке тобі не належить?
Його рука майнула — і масивне лезо меча зі свистом упало збоку. Какаші відхилився, але гостре ребро зброї все ж розсікло йому плече, розірвавши тканину й шкіру.
— Хр… — Какаші стиснув зуби, змусивши себе не звести погляду. Його Шарінган палахкотів, у зіниці відображалась фігура Забузи.
— Ти знаєш, що робить мій погляд. — голос Какаші затремтів від болю. — Я бачу кожен твій рух. Твої печаті… твою чакру.
Забуза криво всміхнувся.
— І все ж… — його голос потемнів, — …це око не врятує тебе від туману.
Какаші глянув краєм ока на дзеркала.
— Як… Хаку зміг оволодіти такою технікою? Дзеркала Демонічного Льоду… Це не щось, чого можна навчитися за рік…
— Хаку… — тихо мовив Забуза, облизавши пересохлі губи. — Він був сам із дитинства. Я знайшов його. Він був… особливим.
Його очі звузилися.
— Я зробив із нього зброю. Ти цього ніколи не зрозумієш — із вашими селищами, де діти бігають по квіточках і вчаться “дружбі”…
Какаші мовчки стиснув рану на плечі.
— Якщо для тебе це сила — робити з дітей знаряддя смерті… тоді ти просто жалюгідний.
Забуза більше не відповів. Його руки почали складати печаті — повільно, але невідворотно.
— Техніка Схованого Убийці у Тумані!
Вітер завив. Холодний білий туман — густий, щільний, мов молоко — раптово обвалився на міст. Усе довкола розчинилося у непроглядній пелені.
— Сакуро, пригнись! — Какаші різко розвернувся, притискаючи її й Тадзуну до дошок мосту.
— Сенсей! — Сакура вчепилася йому в плече. — Де він?! Я нічого не бачу!
У цілковитій темряві лунав лише голос Забузи — тихий, мов шелест леза по шиї:
— У цій пітьмі… я — смерть.
Какаші напружено вдивлявся Шарінганом у біле марево.
Де він… Куди цілився…
Секунда. Дві. Тиша.
І — швидкий, майже невидимий рух.
Какаші інстинктивно розвернувся, притискаючи Сакуру та Тадзуну ще щільніше.
— Сакуро! Не рухайся!
Раптом щось тяжке й гостре — мов обух молота — збило його з ніг. Гострий біль спалахнув у боці. Його тіло прокрутилося по дошках мосту, залишаючи кривавий слід.
— СЕНСЕЙ!!! — Сакура зірвалася на пронизливий крик. Її голос відбився гулким відлунням серед білого мороку.
Какаші важко спробував підвестись, але не міг — лезо меча Забузи розсікло м’язи під ребрами.
— Кха… — він захрипів, намагаючись зосередитись, але навіть Шарінган тепер розмикав картину.
— Бачиш тепер? — лунав голос Забузи звідусіль. — Навіть твій Шарінган не рятує, коли ти не бачиш нічого. Коли ти не чуєш нічого. Коли ти… сам.
Туман зробив усе місто безликим. Лише дзеркала Хаку блимали мертвим блиском, і ледве помітні темні постаті Саске та Наруто билися серед цього пекла.
І в тому білому морі болю та холоду звучав тільки один звук — відчайдушний крик Сакури:
— КАКАШІ-СЕНСЕЙ!!!
Битва на мосту тривала.
Навколо блискали дзеркала льоду, у яких Хаку з’являвся і зникав зі смертельною точністю. Саске разом із Наруто відбивав кожен напад, що ставав дедалі швидшим, дедалі жорсткішим. Піт скочувався по скронях, серце билося шалено.
Позаду, майже на межі, стояла Юкіно — поранена, бліда, обмаль чакри. Її руки тремтіли, але вона все ще дивилася. Все ще була тут.
Саске зціпив зуби.
«Я не можу програти. Не перед нею. Не тоді, коли вона дивиться на мене з цим поглядом… Цим самим, як тоді…»
Пам’ять, мов відлуння, пробилася крізь хаос — Юкіно в дитинстві, поранена, та сама безпомічність в очах…
— Ей, досить втрачати свідомість, — крикнув він, відбиваючи сніжну голку, що летіла просто в Юкіно. — Я не зможу тебе захистити, якщо ти знову знепритомнієш.
Хаку здивовано звузив очі. Він не чекав такої рішучості від того, хто вже майже вичерпав сили.
— Ей! Я і не прошу тебе мене захищати! — огризнувся Наруто, але відразу зрозумів, до чого хилить Саске.
— Наруто, треба, щоб ти вийшов із дзеркал! Атакуй ззовні — я буду відволікати його тут!
Наруто вже рвонувся, та Хаку випередив — нова хвиля голок змусила його знову відступити.
Юкіно опустила голову. Її пальці тряслись, подих був важким. Але вона більше не могла просто стояти.
— «Я не хочу бути тягарем… Не цього разу. Я… повинна допомогти…»
Вона підняла руки. Повітря навколо знову охололо, незважаючи на літо.
Крижинки повільно затанцювали у повітрі, утворюючи тонке коло чакри.
— “Шторм льодових жил” (氷脈の嵐 — Hyōmyaku no Arashi)! — видихнула вона.
Ззовні мосту, зі сторони, де Хаку не чекав атаки, вдарив крижаний вітер з голчастими уламками льоду. Один з дзеркал тріснув — ледь-ледь, невидимо для недосвідченого ока. Але Саске побачив.
«Тріщина…»
«Він не непереможний…»
І тоді — щось клацнуло в голові. Усе навколо уповільнилось. Він відчув, як чакра Хаку пульсує. Як дзеркала стають повільнішими. Він бачить.
Його очі запалали червоним.
Шарінґан пробудився.
Саске вперше насправді прочитав рух Хаку — і ухилився. Пальці стиснулися на кунаї.
— Тепер моя черга, Хаку…
Хаку зник із дзеркал.
Саске з шарінґаном миттєво вгледів його рух — він думав, що той атакує його. Кунаї вже був напоготові. Але Хаку рвонувся іншим шляхом — прямо до Наруто, що лежав непритомний біля розбитого краю дзеркала.
«Ні!»
Саске зрозумів усе у частку секунди. Це не було в плані. Він міг відступити. Міг врятуватись. Але тіло само кинулася вперед.
Він встиг — ціною всього.
Голки льоду вп’ялись у його спину.
— Саске! — прокричав Наруто, що встиг розплющити очі у той момент, коли Саске, похитнувшись, обернувся до нього обличчям.
— Навіщо ти це зробив? — його голос зірвався, став хрипким. — Навіщо?!
Саске повільно повернув голову. Очі шарінґана згасали, червоний колір бліднув. Губи розтягнулись у виснаженій, майже гіркій усмішці.
— Я… і сам не знаю… — він захрипів, кров крапнула на дерев’яну дошку мосту. — Я завжди тебе ненавидів… Ту, якою вона була, коли стояла поряд із тобою… як… посміхалась…
Наруто судомно вдихнув.
— Тоді навіщо?!! — знову крикнув він, сльози виступили в очах.
Саске хитнувся вперед.
— Я… сам… не знаю… — рука мляво стиснулась на рукоятці куная, що вже ніколи не стане зброєю. — Тіло… само… рухалось…
Його ноги підкосились. Але Наруто встиг підхопити, не даючи впасти.
Саске стиснув його плече кривавими пальцями.
— Та людина… що я хочу вбити… він… мій брат… — очі скляніли, подих рвався. — Я… сказав, що не помру… поки не вб’ю його… але… здається… я… помер…
Його рука безвольно з’їхала вниз. Голова впала на плече Наруто.
Тиша вдарила по мосту важче, ніж будь-який удар.
Юкіно стояла осторонь.
Її ноги не слухались. Порожній погляд дивився на обох. Її серце калатало так голосно, що глушило все інше.
Вона зробила крок. Потім ще. Долоня затремтіла, коли вона прикрила рот, бо крик, що виривався, здавався надто нелюдським.
— Ні… Ні… Ні… — невиразно шепотіла вона, ніби це могло змінити реальність. — Прошу… ні…
Її обличчя залив сльозами холодний дощ, що несподівано пішов з хмар. Її погляд не міг відірватися від Саске, що більше не ворушився.
«Я знову нічого не змогла…»
Вона опустилася на коліна поряд, руки безсило звисли.
І у цю мить, серед гуркоту дощу і криків Наруто, їй здалося, що всередині щось назавжди зламалось.
Відредаговано: 08.09.2025