Туман на мосту

Міст затягнуло щільним холодним туманом.
Від дзеркал Хаку йшов пронизливий мороз, що скував дошки мосту тонкою плівкою льоду. У самому центрі цієї пастки, де сотні віддзеркалень хиталися й мерехтіли, стояли Саске та Наруто — плечем до плеча, обидва вже подряпані, поранені й виснажені.
Саске важко дихав, стискаючи кунай.
— Тримайся, ідіоте… — буркнув він Наруто, не зводячи очей з дзеркал.
— Не вказуй мені! — огризнувся Наруто, витираючи кров з губи. — Я й сам знаю, що не можна здаватися!
Їхні фігури здавалося крихітними серед цього крижаної фортеці. А Хаку — спокійний, мов привид — дивився на них одразу з десятків дзеркал.
— Ваші рухи стають повільнішими, — тихо мовив він. — З кожною атакою ви все ближче до межі.
— Не думай, що ми здаємось… — прошипів Саске.
І раптом вони обоє кинулись уперед — Саске стрибнув на одне з дзеркал, замахуючись кунаєм, Наруто слідом замахнувся кулаком. Але в останній момент віддзеркалення Хаку наче розчинилося й виникло збоку. Сотні тонких голок прошили простір — обидва ледве встигли закрити обличчя руками.
На іншому кінці мосту Какаші й Забуза стояли, не відводячи поглядів від бою. Юкіно стояла трохи осторонь — хиталася на ногах, притримуючи поранену руку, але не падала. Її погляд, хоч і затуманений, усе одно був прикутий до дзеркал.
Забуза мовчки перевів погляд на неї. І його грубе обличчя криво смикнулося — щось середнє між презирством і справжнім інтересом.
— Хе, сміття, навіть якщо воно в купу зб’ється, не зможе перемогти Хаку, — сказав він низьким голосом. — Ті двоє хлопчаків не вміють ні думати, ні вбивати.
Його одне око повільно зупинилось на Юкіно.
— …А це дівча… вона могла б поборотися з ним на рівних. У неї цікавий дар…
Його голос став трохи тихішим.
— Але зараз із неї користі нуль. Виглядає так, наче от-от зомліє.
Юкіно стояла, зціпивши зуби, і глянула просто йому в очі. Навіть виснажена, вона не опустила погляду.
— Саске! Наруто! Не програйте йому! — крикнула Сакура, стискаючи руки біля грудей. Її голос зірвався.
— Досить, Сакуро. — суворо промовив Какаші, не обертаючись до неї. — Не провокуй їх.
Він повільно перевів погляд на Забузу.
— Ти маєш рацію в одному. Двоє цих хлопців справді не можуть його вбити. У них… ще є відмінність.
Забуза голосно розсміявся — низько, хрипко.
— Хах! І правильно роблять! Це я його всьому навчив із дитинства.
Його голос став холодним, як той лід.
— Ваша мирне селище ніколи не виховує справжніх шинобі. Ваші діти не знають, що таке бруд, смерть, виживання. А він…
Він кивнув у бік Хаку.
— Він знає. Він був сам, і я дав йому силу. Я навчив його бути зброєю.
— А я навчаю їх залишатися людьми, навіть якщо доведеться битися, — тихо відповів Какаші. — Саме тому вони сильніші, ніж ти думаєш. І вона…
Він подивився на Юкіно.
— …Вона також.
У цей момент у дзеркалах Хаку знову спалахнули рухи. Голки полетіли одночасно з десятків боків. Саске й Наруто закрилися, але кілька голок пробилися, впившись у плечі. Обоє похитнулися, але стояли.
— Я… не дам йому… перемогти нас… — подумав Саске, ковтаючи кров. Його погляд був спрямований на Хаку — і краєм ока, на Юкіно.
— Я не впаду… не зараз… — думала Юкіно, стискаючи поранену руку. Я… вірю вам…
Її серце калатало — не від страху, а від гордості. Бо навіть зараз ці двоє не відступали.
І вперше Забуза не міг відвести погляду. Навіть він більше не дивився на Юкіно як на щось жалюгідне.
Ти б’єшся стоячи. Навіть коли програла. Цікаво…
Так тягнулася ця довга, мов вічність, хвилина — коли двоє юних ніндзя й одна поранена куноічі стояли проти дзеркал, що виблискували холодною смертю. Але жоден із них не думав відступити.