битва на мосту

Човен підпливав усе ближче до мосту. Вітер здіймав хвилі, а сірий туман огортав усе довкола, створюючи моторошну тишу перед бурею.
— Я тобі плачу не для того, щоб ти зализував рани! — кричав розлючений Гато, схопивши мікрофон, який з люттю кинув на дно човна й розчавив ногою. Поруч стояв Хаку — спокійний, мовчазний, немов частина цього туману.
— Ти готовий, Хаку? — тихо запитав Забуза, не зводячи погляду з мосту.
— Так, — відповів Хаку, вдягаючи маску. Його голос був твердим і беземоційним.
На мосту вже стояли Какаші, Наруто, Сакура, Саске та Юкіно. Вони завмерли від шоку, побачивши, що частина будівельників лежала на землі — поранені або непритомні. Повітря наповнилось напругою, як струм перед грозою.
— Ставайте! — вигукнув Какаші. Саске, Сакура і Юкіно блискавично стали перед Тадзуною, утворюючи захисний фронт. Юкіно встигла вхопитися за рукоять катани.
Раптом туман згустився, й навколо з’явилися силуети — водяні клони Забузи. Вони ковзали туманом, як тіні. Саске затис кунай, але руки зрадницьки тремтіли.
— Ха, подивись, хлопчисько тремтить від страху, — пролунало глузливо з туману.
— Я тремчу не від страху... а від нетерпіння, — крізь посмішку відповів Саске, очі спалахнули азартом.
— Саске, Юкіно — вперед! — пролунала команда Какаші.
Двоє молодих ніндзя, злагоджено наче відчуваючи ритм одне одного, кинулись вперед — блискавично знищуючи водяні клони.
— Тож ці двоє бачать моїх клонів... цікаво... — пробурмотів Забуза з зацікавленістю. — Хаку, здається, в тебе є супротивники.
— Так, є, — холодно відповів той. Але замість прямої атаки Хаку вирішив діяти інакше.
Навколо Юкіно раптово запанувала незрозуміла тиша. Холодний вітер змусив дівчину насторожитися. У повітрі пролунав знайомий звук — тріск льоду... такий тонкий, наче хтось доторкнувся до дзеркала.
Юкіно широко розплющила очі — вона одна почула це.
— Це не може бути... — прошепотіла вона. Різко обернулась, — і в ту ж мить відскочила вбік, щойно уникнувши миттєвого замороження під ногами.
— Вона почула це... ще до того, як лід торкнувся землі? — Хаку був здивований. Його очі за маскою ледь помітно розширилися.
— Що?.. — промовив Забуза, спостерігаючи.
Але попри спробу втекти, варто було Юкіно ступити на тверду поверхню — ледь помітне дзеркало льоду, хитро замасковане на мості — активувалося. Крижана сфера виросла довкола неї, мов клітка, що закрилася раптово зі всіх боків.
— ЮКІНО! — вигукнув Саске, не в силах стримати себе.
Він кинувся до неї, але вдарився в стіну криги, яка миттєво піднялася між ними. Очі хлопця розширилися — страх, лють, безсилля — усе промайнуло в ньому за секунду.
— ВІДПУСТИ ЇЇ!! — закричав він, стискаючи кулаки так сильно, що нігті врізались у шкіру. Він більше не ховав своїх почуттів. Вперше він не соромився того, як хвилюється за неї.
— Саске... — прошепотіла Юкіно, бачачи його обличчя крізь лід. Її серце забилось швидше. Вона була всередині — пастка, створена Хаку з крижаних дзеркал — почала змикатись довкола.
Іллюзія дзеркал оживала. У кожному з них з’явився силует Хаку.
— Пастка активована. — Його спокійний голос лунав із кожного боку.
Але тепер... це вже була не просто битва. Це була боротьба — за неї.
Наруто, що мчав мостом, раптом спіткнувся об щось темне в калюжі. Придивившись, він побачив по-звірячому порізаного кабана. Кров ще текла по дошках мосту.
— Що за чортівня тут відбувається?.. — стиснув зуби Наруто. Його нутро стиснулось від тривоги. Він різко розвернувся й рвонув назад — він мусив бути поруч.
На мості Саске стояв, затиснувши кунай у руці, що тремтіла від гніву й напруги. Іншою рукою він уже тримав голку, вирвану з руки, — і не випускав її, ніби доказ, що буде битися до останнього.
— Відпусти її, чуєш?! — голос Саске зривався. — Ти, мерзотник, якщо хочеш битися — бийся зі мною!
Хаку не відповів — лиш холодно зиркнув з-за маски.
— Якщо вона для тебе щось вартує... то доведи це, — промовив він, ковзаючи вперед і блискавично завдаючи удар.
Саске підняв кунай, відбив перший кидок голок, ухилився від другого і зіскочив убік — його рухи стали різкими, небезпечними.
— Тепер у мене є цілих три переваги, — спокійно продовжив Хаку, коли вони знову зійшлися очі в очі.
— Три переваги?.. — Саске насилу перевів дихання, стискаючи зброю.
— По-перше — у тебе вільна тільки одна рука, — Хаку кивнув на руку Саске, що вже нила від поранення. — По-друге — вода на мосту робить мене швидшим.
І він повільно повернув голову до крижаного купола, в якому Юкіно все ще била руками по стінах льоду, намагаючись вирватися. Її плечі тремтіли від болю, але вона трималась.
— І по-третє...
Вмить усі дзеркала ожили, і клони Хаку одночасно змахнули руками.
— НІ! — вигукнув Саске, рвонувшись уперед, але він уже не встигав.
Тонкі голки з усіх боків вдарили Юкіно, пробиваючи її одяг, впиваючись у шкіру. Кров тонкими цівками стекла по крижаній поверхні. Вона похитнулась, затисла зуби так, що на щелепі виступила вена, але не видала ані звуку. Її очі — не злякані, а сповнені непохитної рішучості — зустрілись із поглядом Саске крізь прозору крижану стіну.
На мить час для нього зупинився.
— Я... не дам їй... впасти...
Його рука судомно стиснула руків’я куная. Очі палали так, ніби зараз у них спалахне вогонь.
— Ти... ТИ ПЕРЕГНУВ МЕЖУ!! — голос Саске прозвучав низько, хрипко, наче рев.
Він рвонувся вперед з такою швидкістю, якої Хаку від нього не очікував. Удар був не ідеальний — у нього боліла рука, він був знесилений, — але в ньому була вся ярість і весь розпач.
Саске відбив кидок голок, потім обернувся, і потужним рухом ліктя вдарив Хаку у живіт, вибиваючи з нього подих. Той не встиг навіть ухилитися — Саске ще раз підняв кунай і, ніби ножем, провів упоперек маски. Крихти розбитого скла сипонули на дошки мосту.
Хаку звалився на коліна просто до ніг Забузи. Саске стояв, широко розставивши ноги, кунай тремтів у його руці.
— Якщо ще раз... ще раз... ти торкнешся її... — Саске важко дихав, а його очі горіли холодною ненавистю. — Я... я тебе знищу.
Юкіно, зціпивши зуби, притискала руку до рани, але в її погляді було стільки довіри до нього, що навіть лід довкола здавався менш холодним.