Хаку та Юкіно

Ранок у будинку старого Тадзуни
Сонце повільно піднімалося над дахами. Всередині дерев’яного будинку пахло теплим рисом і супом. На столі стояли миски з сніданком. Сакура розкладала палички, час від часу занепокоєно поглядаючи на двері.
— Наруто і Юкіно немає… — сказала вона схвильовано, голос тремтів.
Саске сидів навпроти, опустивши погляд у порожню тарілку. Його обличчя було, як завжди, спокійне, але брови ледь зсунулися.
— Піду пошукаю їх, — коротко промовив він, підводячись.
— Але… — Сакура інстинктивно простягла до нього руку. — Треба ж поснідати…
Вона замовкла, помітивши, що його тарілка вже порожня. Саске не відповів — просто рішуче рушив до дверей, а протягом лишився від його швидких кроків.
Сакура зітхнула й опустила очі в миску.
— Ідіот… — пробурмотіла вона, хоч у голосі було більше тривоги, ніж злості.
 Ліс. Трохи далі від будинку
Сніг ще не розтанув після ночі — білі плями вкривали землю між соснами. На краю галявини Юкіно стояла зосереджено, долоні стиснуті.
— Добре… зараз… — пошепки сказала вона.
Вона зібрала чакру, змахнула руками. Сніг поворухнувся, але замість того, щоб спокійно лягти, раптово вибухнула маленька лавина, накривши її по груди.
— Чорт… — прошепотіла Юкіно, витираючи сніг зі щоки.
— Для чого ти це робиш? — несподівано пролунав спокійний, лагідний голос.
Юкіно здригнулася і різко озирнулася. На краю галявини стояв незнайомець у рожевому кімоно з темним візерунком. На руці висіла кошик із запашними травами. Його гарне обличчя з чорними спокійними очима видавалося зовсім мирним.
— Я… — Юкіно опустила очі. — Намагаюсь подавити сніг. Але він не слухається.
Незнайомець трохи нахилив голову.
— Ти надто борешся з ним. Сніг — це частина тебе. Якщо ти відмовляєшся прийняти його, він завжди буде проти.
— Прийняти?.. — Юкіно тихо повторила.
— Твої почуття так само, як і цей сніг. Їх неможливо просто стерти. Їх треба зрозуміти.
Її руки трохи опустились, дихання вирівнялося. Уперше за багато днів вона на хвилину перестала сердитися на себе.
У цей момент з-за дерев почувся гучний позіх.
— Аааах… Як холодно… — Наруто, весь скуйовджений, виліз із кущів, протираючи очі. — Юкіно? Хто це з тобою?
— Наруто… — Юкіно трохи ніяково відступила, ніби не знала, як пояснити.
— Ти… ти хто взагалі? — Наруто підозріло втупився у незнайомця. — І ти хлопець чи… ну…
Хаку спокійно посміхнувся.
— Це неважливо. Хто я — не має значення.
— Як це не має?! — Наруто насупився. — Я мушу знати, з ким розмовляю!
— Я просто людина, що знайшла свій шлях. — Хаку опустив погляд на сніг. — А ти? Чому ти хочеш стати сильнішим?
Наруто здивовано кліпнув.
— Щоб… Щоб захистити тих, хто мені дорогий. Щоб мене нарешті визнали. Щоб… щоб ніхто більше не був самотнім.
Хаку ледь усміхнувся, у погляді промайнула щемка теплота.
— Це дуже сильне бажання. І воно зробить тебе сильнішим, ніж ти можеш уявити.
— Гей! — Наруто вже трохи почервонів від невизначеності. — Ти точно дівчина… чи ні?..
Хаку нічого не відповів. Він повернувся і так само спокійно пішов стежкою у глиб лісу.
Наруто розгублено дивився йому вслід.
— Що за дивак…
У цей момент з’явився Саске. Його погляд одразу зупинився на Наруто і Юкіно.
— Ідіот, — холодно промовив він і різко стукнув Наруто по голові долонею.
— АЙ! За що?! — Наруто схопився за маківку.
— Ти проспав сніданок, — спокійно відповів Саске. — І Юкіно теж. Ви обоє… — він на мить замовк, дивлячись на неї, — безвідповідальні.
Юкіно опустила очі, знімаючи зі свого рукава  залишки снігу.
— Вибач… — тихо сказала вона. — Мені просто треба було… трохи часу.
— Трохи часу? — Саске перевів погляд на Наруто, який усе ще тримався за голову. — А ти чого спав, як ведмідь у барлозі?
— Я втомився! — ображено закричав Наруто. — Я ж теж тренувався! Ну, майже…
Юкіно ледь помітно всміхнулась і мовила:
— Можливо, наступного разу ми прийдемо вчасно…
Саске мовчки розвернувся і пішов назад стежкою.
— Справді, ідіот, — пробурмотів він, хоч у голосі звучало набагато менше злості, ніж зазвичай.
Наруто і Юкіно переглянулися, обидва почервоніли. І тільки вітер здіймав сніг, що вже більше не здавався таким холодним.> Lena: Наступний ранок у будинку Тадзуни
Світло ранку пробивалося крізь фіранки. Сакура вже кілька хвилин стояла біля столу, тримаючи в руках тарілку з рисом. Її погляд метушливо шукав знайомі обличчя.
— Тепер… і Саске з Наруто і Юкіно немає… — тривожно сказала вона, і голос її затремтів.
Тадзуна лише зітхнув і махнув рукою, мовляв, шинобі завжди роблять щось незрозуміле. Але Сакура не могла заспокоїтися — ніби відчувала, що сьогодні станеться щось дивне.
 По обіді. Ліс за селом
Вітер гойдав верхівки дерев. Юкіно й Сакура йшли стежкою, коли Сакура раптом підняла очі й злякано вигукнула:
— Наруто?!
Високо, на самій верхівці старої сосни, сидів Наруто — звісно, в позі, що геть не здавалася безпечною. Він хитався на товстій гілці, закинувши руки за голову й ліниво позіхаючи.
— Наруто, ти з глузду з’їхав?! — закричала Сакура. — Злізь негайно!
— Та нічого зі мною не буде! — Наруто розвів руками й раптом зробив крок уперед, спершись ногою на край гілки.
— НЕ РОБИ ЦЬОГО! — закричала Сакура, бігти було пізно.
— Наруто…! — Юкіно теж простягнула до нього руки.
— Я… падаю… — театрально протягнув Наруто, похитнувшись уперед. На мить здавалося, що він справді летить униз — його тіло нахилилося, руки безпорадно змахнули повітря…
І в ту саму секунду він різко спинився, сперся ногою об гілку й розсміявся:
— Ахах! От ви й повелися!
— ІДІОТ! — Сакура в гніві стиснула кулаки.
Але Юкіно так і застигла, бліда, притиснувши руки до грудей. Вона й справді злякалася.
— Ти… — вона хотіла щось сказати, але її голос урвався.
— Чого ви так переживаєте? Я ж сказав — не впаду! — Наруто все ще сміявся, але тут його нога раптом посковзнулася на крижаній кірці. І тепер він справді полетів униз.
— АААА!
Тінь промайнула крізь гілки — Саске, який досі мовчки стежив за всім із сусіднього дерева, різко стрибнув уперед. За кілька секунд він дістався Наруто, перехопив його ногу й силою притягнув назад на товсту гілку.
— Ти справді ідіот, — спокійно сказав він, не відпускаючи Наруто, що бовтався вниз головою.
Його погляд на мить зустрівся з Юкіно — вона стояла під деревом і з полегшенням видихала, притуливши руку до губ.
Чого я взагалі стрибаю рятувати цього бовдура? — подумав Саске, стримуючи порив скрутити Наруто шию просто зараз. Бо як завжди… інакше він і справді розіб’ється. І Юкіно буде себе звинувачувати.
Він мимохіть зиркнув униз — на її обличчя, ще трохи перелякане.
Така дурниця — хвилюватися про всіх одразу… — подумав Саске. Але хтось же має це робити.
— Витягай мене вже! — обурено заволав Наруто, розмахуючи руками. — Мені ж боляче!
Саске зітхнув, обережно підтягнув його нагору й поставив на гілку поряд.
— Наступного разу я тебе ловити не буду, — буркнув він, відвертаючись.
Наруто хотів огризнутися, але Юкіно підняла голову й тихо сказала:
— Дякую…
Вона дивилася на Саске з такою щирою вдячністю, що він мимоволі відвернувся, щоб приховати, як на мить розгубився.
Ідіот… — подумав він уже про себе.