Очі, що мовчать

Після бою було тихо. Лише шум вітру в листі та хрускіт сухих гілок під ногами.
Наруто мовчки сидів, дивлячись на подряпане й закривавлене плече. Він стиснув зуби, намагаючись не скиглити.

Раптом поруч з'явилась Юкіно.

— Дай руку.

В її голосі була стримана м’якість. Наруто здивовано подивився на неї, але простягнув руку.

Юкіно обережно взяла її у свої холодні пальці й поклала на коліно. З її долоні виринуло м’яке зелене світло.
Воно повільно зосередилось над раною — та поступово біль почав зникати.

— Ого… — прошепотів Наруто, — ти вмієш лікувати? Це… класно.

Юкіно нічого не відповіла, лише ледь помітно посміхнулась і продовжила.
Коли світло згасло, вона швидко перемотала рану чистим бинтом, який витягла з сумки.

— Тепер не рухай рукою годину.

 Роль Юкіно

— Не звикай до поранень, Наруто. — пролунав голос Какаші, який уже збирав зв’язаних ворогів.

Він підійшов ближче, ставши так, щоб вся команда його чула.

— Юкіно — медик у вашій команді.
— Її безпека — пріоритет. Всі ви маєте це пам’ятати.

Юкіно різко підняла погляд:

— Я можу про себе подбати. Я не беззахисна.

Какаші не змінив виразу обличчя. Його голос залишався холодним, майже байдужим:

— Можеш.  Але мені здається що ти не докінця розуміє своєї значимості в команді . Але якщо ти загинеш — хто буде їх лікувати?
— Хто зупинить кровотечу, хто витягне отруту, хто поставить серце назад у грудну клітку, якщо буде треба?

Юкіно мовчала.

Її очі поволі втратили впертість.
Вона подивилась на Сакуру. На Саске. На Наруто — його перев’язану руку.

"Я — не просто бій. Я — їх шанс вижити."

Какаші тим часом відійшов до Тадзуни. Розмова була завершена.
 

 Розмова Какаші й Тадзуни

Поки команда відпочивала після короткого, але напруженого бою, Какаші відійшов убік разом із Тадзуною. Той тримав у руках пляшку, з якої вже давно нічого не лишилось. Лице його було тривожним.

Какаші холодно глянув на нього крізь напівзакритий правий око.

— Тепер ви, може, поясните, що відбувається?

Тадзуна затнувся, потім кашлянув, намагаючись вдавати здивування:

— Що?.. То ви знали, що вони нападуть?

Какаші лише злегка знизив плече.

— Так.
— Юкіно помітила калюжу. І я теж.
— Я, звісно, міг одразу їх ліквідувати… Але мені стало цікаво: хто їхня ціль — ми, ніндзя, чи… ви?

Тадзуна витер лоба. Тиша затягнулась.
А тоді, зітхнувши, він почав говорити.

Визнання Тадзуни

— Вони… вони найняті. Тобто…
— Ці вбивці працюють на Гато — одного з найгірших мерзотників на наших землях.
— Я — не проста людина. Я — будівник мостів, і хочу завершити міст, який дасть нашому народу шанс на свободу.

— Але якщо я добудую міст… бізнес Гато збанкрутує.
— І… він вирішив мене прибрати.

Какаші дивився на нього довго. Не перебивав.

— І все ж, — нарешті промовив, — ви вирішили збрехати Хокаге.

Тадзуна опустив голову.

— У мене не було вибору…

Погляд Саске

Поки дорослі говорили, Саске стояв осторонь.
Він дивився, як Юкіно лагідно торкалась руки Наруто, як обережно перемотувала бинтом його руку . Її пальці були легкі, уважні.
Наруто щось говорив — мабуть, чергову дурницю, але… вона усміхнулась.

"Знову цей Наруто."

"Чому вона завжди з ним така?"

"Зі мною — холодна, мов лід. З ним — посміхається, дбає."

Саске опустив погляд, але його очі все ще «з’їдали» ту сцену.

Навіть коли Юкіно вже відсунулася, і перевіряла бинт, він не зводив з неї очей.

Його стиснутий кулак залишався в кишені, але нигті майже впивались у шкіру.

"Це безглуздо."

"Це… просто місія. Просто вона — медик. І просто він — поранений."

"Але чомусь…"

"Чомусь я не хочу, щоб вона торкалась когось іншого."