Протектор на місці

Наруто сидів під великим деревом у лісі, сам-один, втомлений, але зосереджений. Його обличчя було вкрите подряпинами, лоб спітнілий. Він глибоко вдихав повітря і вголос повторював слова з сувою:

— Клонуюча техніка… Множинна клонуюча техніка… Хм, складно…

Його очі блищали — він був зосереджений на навчанні, щоб довести всім, особливо Іруці, що чогось вартий.

Раптом він почув кроки. Спочатку напружився, інстинктивно хапаючи сувій. Але з тіні вийшла Юкіно. Побачивши її, Наруто полегшено зітхнув:

— А, це ти… Я думав, це хтось інший…

Юкіно виглядала стривожено:

— Я почула… що в селищі щось сталося. Люди говорили твоє ім’я. Наруто, що трапилось?

Він лише знизав плечима, як раптом поряд із ними з’явився Мізукі — інший екзаменатор. Його обличчя здавалося доброзичливим, але очі блищали чимось іншим.

— Гарна робота, Наруто. Молодець, ти знайшов сувій. Принеси його мені — і ти складеш іспит автоматично.

Але через мить з’являється Ірука, задишка в грудях, закривавлене чоло:

— Наруто, не слухай його! Він тобі збрехав! Мізукі хоче вкрасти сувій!

Мізукі змінюється в одну мить — його голос стає холодним, жорстким.

— О, Ірука… Хіба він не має права знати? Ти стільки років мовчав. А я скажу! Я скажу йому ПРАВДУ!

Юкіно здригнулася, напружено дивлячись на нього.

— Що ти маєш на увазі? — Наруто глянув на Іруку, який мовчки опустив очі.

— Наруто, ти… — почав Мізукі зловісним голосом. — Ти не просто хлопчик. Ти — посудина. В тобі… запечатано Дев’ятихвостого Лиса. Через тебе загинуло півселища! Через тебе батьки Юкіно, Іруки… багато хто!

Юкіно зробила крок назад, шок у її очах був справжнім. Її руки мимоволі потяглися до грудей.

— Це… неправда… мене ж Ітачі знайшов ...не правда  — прошепотіла вона, не вірячи в те, що чула.

— Через нього всі вас ненавиділи! А він навіть не знав чому! Тобі ніхто не розказав, правда, Наруто?

Наруто мовчав. Його руки тремтіли. Очі наповнилися болем і гнівом. Він глянув на Іруку, сподіваючись, що той це заперечить. Але Ірука лише стиснув кулаки.

— Мізукі! Ти перейшов межу! — вигукнув Ірука й кинувся вперед, закриваючи Наруто.

Мізукі кидає гігантське сюрікен прямо в Наруто, але Ірука прикриває його собою, отримуючи удар.

— Наруто… ті, хто вирішили, що ти… це зло… вони помиляються, — прошепотів Ірука, захищаючи його тілом. — Я знаю, як ти почувався. Я теж… втратив батьків через того звіра. Але ти — не демон. Ти — один з нас.

Наруто, бачачи це, в ньому щось ламається — він зникає з поля зору, і за мить з’являється з десятками своїх клонів, уперше виконавши множинну клонуючу техніку.

Юкіно стояла осторонь, не втручаючись, бо це була мить, коли Наруто вперше сам виборював своє «я».

Її руки тремтіли, але вона дивилася на нього зовсім інакше, ніж на початку.
 

Небо ще не стало зовсім світлим — світання тільки починалось. Блідо-рожеве світло повільно торкалося верхівок дерев, і туман, що стелився лісом, починав розсіюватись.

Мідзукі стояв у центрі галявини — поранений, подертий, але все ще злісний. У його очах — лють, зверхність, і бажання знищити хлопця перед собою.

— Ти — лише покидьок! Монстр! Думаєш, тебе хтось полюбить? — гаркнув Мідзукі, підіймаючи кунаї.

Але Наруто вже не слухав.

Він стояв, опустивши руку на землю, зосереджений. Його чакра тремтіла в повітрі, а очі блищали рішучістю.

— Тепер я точно стану Гокаге… — прошепотів він, — …і всі визнають мене.

— Клонуюча техніка!

Навколо вибухнув дим. Один, два… десять… сотні клонів вирвались у простір, мов хвилі зсередини його рішучості. Мідзукі не встиг нічого зробити — десятки Наруто навалилися на нього з усіх боків. Один удар, другий, третій — він не витримав.

Коли пил осів, Наруто стояв, трохи задиханий, але переможний. Мідзукі лежав на землі, зв’язаний, знесилений.

Трохи осторонь, під деревом, стояли Ірука… і Юкіно.

Вона тримала руки на грудях, ніби намагалася втримати серце, яке вистрибувало від емоцій. Волосся спадало на плечі, а на обличчі — сльози. Але не від болю. Вперше — від гордості.

— Він змінив усе… — прошепотіла вона ледь чутно. — Справжній ніндзя…

Ірука підійшов до Наруто, обережно зняв з себе захисний протектор із символом Конохи. Наруто дивився на нього широко розплющеними очима, не вірячи.

— Ти… — сказав Ірука, з усмішкою, — …склав іспит. Ти справжній шинобі.

Він обережно зав’язав пов’язку на чоло Наруто.

У той момент Наруто не витримав — сльози радості полились самі собою. І він озирнувся.

Юкіно стояла поруч, уже зовсім близько. Вона мовчки кивнула, а її очі світились теплом.

— Я знала, що ти зможеш, — прошепотіла вона. — Я завжди вірила.

Наруто посміхнувся — щиро, щасливо, так, як тільки він умів.

І в сяйві світанку, з протектором на лобі й друзями поруч, він нарешті відчув: його визнали. Його прийняли.

Він не був більше на самоті.
 

 Після бою. Галявина вже у світлі ранку.

Ірука стояв трохи осторонь, дивлячись, як Наруто стрибає навколо, показуючи кожному протектор, що тепер прикрашав його чоло. Він сміявся, втомлений, але щасливий — і саме так, як Ірука давно мріяв його бачити.

Юкіно підійшла до сенсея тихо, не заважаючи.

— Ірука-сенсей…

Він обернувся. У її погляді — полегшення і вдячність.

— Ви… знали про нього все це? Про дев’ятихвостого?

Ірука кивнув повільно.

— Так. Але я також знаю інше. Що в ньому серце справжнього ніндзя. Він не демон. І не монстр.

Юкіно опустила очі.

— Це страшно — уявити, скільки він пережив. Усі ці роки, наодинці…

— Тепер він уже не один, — м’яко сказав Ірука. — У нього є друзі. Є ти.

Юкіно посміхнулась. Невпевнено, але щиро.