Розділ 22

Наступного ранку Соломія прокинулася з відчуттям легкості. Дата визначена. Весілля буде. Все стає реальним.
Вона почала планувати — завела окремий зошит, розписала по місяцях, що треба зробити. Серпень — вибрати місце, замовити сукню. Вересень — запрошення, декор. Жовтень — фотограф, музика. Листопад — фінальні деталі. Грудень — весілля.
Але перше, що треба було зробити — знайти місце. Вони з Ярославом хотіли щось особливе, не банкетний зал, не ресторан. Щось, що відображатиме їхню історію.
Соломія їздила містечком, оглядала можливі локації. Церква на горі була красивою, але занадто традиційною. Галявина в лісі — романтичною, але непрактичною взимку. Ресторан "Явір" — очевидним вибором, але Ярослав хотів, щоб це було інше місце, не робоче.
І раптом, їдучи гірською дорогою вище містечка, Соломія побачила її. Стара дерев'яна церква на узвишші — маленька, з трьома банями, потемніла від часу, але все ще величава. А неподалік, трохи вище — гірське шале з великими вікнами, терасою з видом на долину.
Вона зупинила машину, вийшла. Церква була зачинена, але через вікна видно було різьблений іконостас, дерев'яні лави. Все просте, але з неймовірною красою старовини.
Шале виявилося невеликим готелем — всього п'ять номерів, але з рестораном на першому поверсі. Панорамні вікна, камін із каменю, дерев'яні балки під стелею. І вид — захоплюючий вид на засніжені гори та містечко внизу.
Соломія зателефонувала Марічці.
— Марічко, стара церква на горі — вона ще діюча?
— Ой, та церква! Так, доню, діюча. Правда, служби тільки по святах. Отець Василь її доглядає. Чому питаєш?
— А шале поруч? Можна орендувати для приватної події?
— Шале належить Максимові Гордійчуку, місцевому підприємцю. Добра людина. Що задумала?
— Весілля, — усміхнулася Соломія. — Наше з Ярославом. Вінчання в церкві, банкет у шале.
Марічка аж скрикнула від радості.
— Нарешті! Коли?
— Тридцять перше грудня. На Новий рік.
— О, яка краса! Весілля і Новий рік разом! Уся громада радітиме!
— Ми хотіли щось камерне...
— Дитино, ти і Ярослав — частина цієї громади, — м'яко сказала Марічка. — Люди люблять вас. Хочуть святкувати разом. Не відмовляй їм в цій радості.
Соломія подумала. Вона уявляла камерну церемонію — тільки найближчі. Але Марічка мала рацію. Містечко прийняло її, підтримувало. Може, варто поділитися цією радістю?
— Добре, — сказала вона. — Але організацію беру на себе. Не хочу нікого обтяжувати.
— Організовуй, доню. А ми допоможемо, чим зможемо.