***1***

- Ой, да немає там нікого! - шепочу я Фімці, синові лісника Охра.

- Дід Сав вже мабуть, десятий сон бачить! А ти, на свою дурну голову, понапридумував бойзна чого. - я вже, майже, почала підійматися з кущів біля тину, того самого діда Савелістіана, що жив на околиці нашого села, біля озера Зорів і був у ньому травником. Але сьгодні , той самий Фімка, цілий день вештаючись за мною хвостом, запевняв що наш спокійний і доброзичливий дід Сав, як його всі звали, самий що не є най справжнісінький чародій! Адже він, своїми очима бачив , як у діда в хатині мітла сама мела і домовушкін при цьому посеред хати витанцьовував!

- Стій! Дивись! - хлопчина вчепився мені у плече, не дозволяючи піднятися вище.

- Куди дивитись? - зашепотіла я, намагаючись роздивитись хоть що небуть, у темних вікнах дому.

- Біля сходів...бачиш? - він майже не ворушив губами, але я однак почула і почала напружувати зір, вдивляючись у темряву, де ледь-ледь було видно три сходинки, що вели до ганку дому.

- Не бачу...темно хоч око виколи - прошепотіла я скоріше собі, але хлопчина однак почув.

- Ондо...збоку...- я перевела очі на купу гарбузів, що тулилась до сходів ганку і тут ...побачила! 

Мій регіт було чути майже на все село. Сама не помітила як підвелася і впираючись руками у коліна, продовжувала реготати, майже задихаючись.

За купою гарбузів, що дід Сав зібрав зі свого городу і зложив біля сходів, щоб потім перенести до льоху, лежала і майже не ворушилась, мабуть прислухаючись до нас, чорна коза Зоряна - улюблениця нашого травника. Почувши регіт, коза підскочила на всі чотири копитця і дала дьору у сторону дверей до хліва. Які були з іншої сторони купи гарбузів і вели у причепу, де був хлів для худоби і в ньому сходи до льоху. І все це тулилось до невеликої хатини зі зруба, через що здавалось що це заїжий двір а не звичайна хатина.

Чим швидше  Зоряна намагалась тікати - тим голосніше я реготала. Вже, навіть. забувши що нас тут взагалі бути не повинно. Бідна кізка, провалюючись у дірки між гарбузами, на яких вона вирішила ночувати, підскакувала і знов провалювалась майже по перста. Такими підскоками вона барахталась аж доки не вискочила передніми ногами на землю і в одночас, давши задніми копитами стрикача, за мить вскочила до своєї опочівальні. Зачепивши боком двері, які зарепіли наче стара сорока і зачинились за нею самі.

Син лісника, не чекаючи коли нас хтось схопить, уже дременув по дорозі на інший край села, де жив сам лісник Охр. А я ж, навіть не намагаючись заспокоїтись, заплітаючимися ногами, почала ступати на стежку і сама не зрозуміла як перечепилася, через свою ж ногу і гепнула з усього маху, головою на камінець, який ховався у хащах м'яти, біля криниці.