Глава 17.

* * * * *

Царство Мертвих. Темна імперія. Два місяці по тому.

У темному приміщенні горіли розставлені по кутах у канделябрах свічки. Їх мерехтливе тьмяне світіння породжувало на стінах незграбні метушні тіні. Після того, як Габріель зняв усі портрети, кабінет зі своєю високою склепінною стелею та оголеними стінами, зробленими з чорного каменю, здавався ще більшим. Блаженну, наскрізь пропахлу нагрітим воском, тишу порушив глухий стукіт.

Імператор, який зручно розмістився в кріслі з книгою в руках, навіть не звернув уваги на звук, продовжуючи читати. За той час, який минув з трагічних подій, пов’язаних з втратою сина, жодних вікових змін у  його зовнішності не відбулося, навпаки, ці роки лише стерли з обличчя чоловіка всі наслідки душевної травми. Він нібито взагалі втратив можливість відчувати емоції, через що його обличчя відтепер нагадувало хоч і прекрасну, але бездушну маску. Гладенька порцелянова шкіра без кіл під очима, ба навіть зморшок. Сьогодні на ньому були світлі штани та туфлі, біла сорочка та темний фіолетовий фрак. У неосвітленому кутку кабінета стояв вартовий у чорних латах з опущеним забралом на шоломі. Істота, іменована в замку губителем, ніяк не заважала володарю, адже являла собою лише скульптуру і оживала виключно за наказом свого повелителя.

Стук повторився. Габріель відірвався від читання. Підняв погляд на двері і завмер на кілька секунд. Потім подумки промовив заклинання і змахнув рукою. Клацнув замок. Почувся скрип, а за ним — шелест. Від руху повітря ворухнулися вогні свічок. Імператор закрив книгу, відклав її на стіл. Склав руки на грудях і глянув  на темний силует.

За кілька метрів від нього зупинився чоловік, одягнений у чорну амуніцію. Схилив на кілька секунд голову, а потім підняв погляд на володаря.

— Доброго вечора, пане, — басистий голос остаточно зіпсував пануючу в кабінеті атмосферу.

— Не сказав би, що він добрий… — витримавши паузу, холодним і владним голосом промовив імператор, розглядаючи смагляве обличчя. — Вітаю, Іскандере.

Від пронизливого погляду очей кольору сталі чаклун зіщулився. Йому було відомо, що для Габріеля пізні візити є неприйнятними. Та й про аудієнцію необхідно спочатку попросити у прислуги, а потім дочекатися відповіді від володаря. Інакше, за подібні спроби самостійно влаштувати прийом, можна опинитися у немилості правителя.

Гість, як і його пан, вже розміняв п'ятий десяток. І на відміну від темного ангела, якому складно було дати навіть тридцять років, не гнався за молодістю і не соромився демонструвати непривабливу зовнішність. Смагляве зморщене обличчя наполовину розсікав рубець. На потрісканих вузьких губах виднілася засохла кров. Привертав увагу також кривий ніс підопічного — наслідок неправильно зрощеного перелому.

— Я прийшов не один, — маленькі, буцімто чорні намистини, очі бігали по охайному одязі правителя. Він облизав сухі губи та продовжив. — Зі мною бойовий маг, який останні місяці працював на вас під моїм наглядом. Як на мене, то він чудовий виконавець. Я вважаю, що прийшов час вам з ним особисто познайомитися.

Габріель звузив очі, намагаючись згадати, про кого йдеться. У пам'яті виплив чаклун, який, за словами Іскандера, був старшим братом Віктора та першокласним чарівником. Саме він був кандидатом на роль вчителя бойових та магічних мистецтв для його, досі неіснуючої, школи. Проте перш, ніж взяти настільки підозрілу особу на службу, імператор вирішив його перевірити. І вже минуло стільки часу, що правитель взагалі забув, що хтось намагається заслужити його довіру.

— Нагадай мені, як його звуть...

— Його звуть Текс. Принаймні так він усім представляється.

— Текс… — скривився білявий чоловік. — Кажеш, чудовий виконавець?

— Саме так, — кивнув співрозмовник. — За ті півроку, що ми працювали разом і що я стежив за ним, жодного проколу. Він надійний чоловік. Я ладен за нього поручитися.

У кімнаті повисла тиша. Імператор насупився. У його плани не входило знайомитись сьогодні з кимось. А тим більше вирішувати, що з цією людиною робити. Габріель важко зітхнув і промовив:

— Гаразд… Запроси його.

І доки Іскандер виконував наказ, правитель вирівнявся. Схилив голову спочатку до одного плеча, потім до іншого. Почувся хрускіт. Чоловік знову сплів пальці рук у замку, але вже на стільниці і втупився в двері, чекаючи на гостя. Першим у кабінет повернувся смаглявий чаклун, а за ним неквапливо увійшов інший чоловік, на зріст вище.

— Пане, знайомтеся, це — бойовий маг Текс, я щойно про нього розповідав, — почав пояснювати підопічний, але, зустрівшись поглядом із суворим виразом обличчя володаря, швидко замовк.

— Спасибі, Іскандере, — без тіні посмішки грубим, натягнутим голосом промовив Габріель. — Залиш нас наодинці. Можеш поки що випити чаю, в тебе є хвилин двадцять-тридцять. Потім проведеш нашого гостя.