Глава 15.

Царство Мертвих. Корчма у вогняного дуба. Три тижні по тому.

Крихітна кімнатка три на два. Відсирілі стіни з облізлими фарбами. Одне єдине вікно без рами, забите кількома трухлявими дошками. Щілини в стінах дозволяли протягу вільно розгулювати по приміщенню. Обшарпані та брудні двері ледве трималися на петлях. Перекошений диван і два хиткі обдерті крісла. На підлозі валявся всякий мотлох, а разом із ним — стара подушка та ковдра без постільної білизни. Єдиним джерелом світла були свічки, розставлені на тріснутій тумбі.

В Царстві Мертвих панував переважно холод. А в другій половині доби, коли час наближався до ночі, температура й зовсім опускалася нижче нуля, створюючи справжню короткочасну зиму. Одін був обернений у демона, а не народжений ним, тому, будучи живою і теплокровною істотою, жити без даху над головою в цьому світі просто не міг.

Вони сиділи поряд на старому дивані і дивилися в одну точку на стіні навпроти. Якби не їхнє спільне минуле, то все склалося б інакше. За інших обставин колишній мисливець не став би слухати якогось хранителя, та й сам чародій навряд чи вирушив би в подібну подорож, не розуміючи з ким має справу. Але оскільки їхні долі були переплетені не менш тісно, ніж з молодим імператором, обернений демон без сумніву пішов на контакт. Але розмова скінчилася практично відразу. Речення не клеїлися, слова вичерпалися — зав'язли в густому смердючому повітрі.

— Не шкодуєш, що пішов? — приглушеним голосом Альбо порушив тривалу паузу. Маг глянув на чоловіка поруч з собою, подумки зіставляючи тодішнього Густава і нинішнього Одіна.

— Ні, — твердо відповів брюнет і повільно повернув голову до гостя. Бліде обличчя не виражало жодних емоцій, лише в темних очах виднівся смуток. — Хіба що хлопчика шкода.

— Гадаєш, Віктор уб'є його? — чародій звузив очі, зустрівшись поглядом з худорлявим співрозмовником.

— Він уже вбив, — грубий голос потонув у завивання вітру.

Немов пелена, сизий туман застилав очі прихильника імператора, і крізь нього він знову і знову бачив залитий кров'ю диван, обрубані чорні крила і кинутий в червоній калюжі амулет. Ніяк не виходив з голови приятель, що стоячи навколішках, повільно збирав закривавлене пір'я тремтячими пальцями. Тоді йому вперше вдалося побачити справжнього Габріеля. І ним виявився не зарозумілий самозакоханий хлопчина, а вбитий горем батько, який не стримував емоцій і ридав над тим, що залишилося від його дитини. Одін, як ніхто інший, розумів цей стан відчаю, що заповнив душу до країв, відчував і розділяв нестерпний біль, що розривав серце, немов і сам у той момент втратив найдорожче, що в нього було. Неголосно грала різдвяна музика. Пластівці снігу кружляли в чарівному хороводі. Віктор мав подарувати хлопчику свято, а в результаті…

Він заплющив очі, щоб хоч якось позбутися нав'язливого видіння, яке не давало спати останні тижні, і спробувати продовжити розмову.

— Ніхто не знає, куди зник Віктор, — демон раптово охрип. — Габріель відправив усіх своїх слуг на пошуки сина. Але його вже не повернути.

— Звідки ти…

— Я бачив, — обірвав хранителя Одін. — Але краще б навіть не відав.

Приміщення знову занурилося в гнітючу тишу. Демон перевів погляд на стіну навпроти себе, продовжуючи відганяти видіння. Смерть маленького темного ангела, спадкоємця величезної імперії, не пройде безслідно для Царства Мертвих. І десь у глибині душі мисливець відчував провину за його загибель. Якби він тоді був наполегливішим, то, можливо, вдалося б переконати приятеля, що Віктору не можна довіряти дитину. Втім, час назад не повернути. Пророцтво Брунгільди збулося: Габріель втратив всіх, хто був йому близький. І навряд чи в ньому лишилась хоч крапля світла чи добра.

— Ти там був? На місці вбивства?

— Ні, — похитав головою чоловік. — Після смерті сина Габріель приходив до місцевої провидиці, старої відьми Брунгільди. Декілька тижнів тому це було, — він примружився, згадуючи ті події. — Розповів їй про своє горе, просив допомоги… Я жив тоді в неї, допомагав за дах, за їжу. Огидна стара, проте якщо не звертати уваги на її чудасії, то жити можна, — Одін гірко зітхнув. — Після того, як той пішов, вона за допомогою магії зуміла відтворити те, що він бачив, на кришталевій кулі... і показала мені.

— І що тепер буде?

Альбо всіляко намагався спрямувати розмову в потрібне русло. Сьогодні він залишить цю харчевню лише разом із демоном. Одін має стати зв'язуючою ланкою між Царством Живих та Царством Мертвих. До того ж, у Цитаделі Хранителів обов'язково знайдеться робота для такого вмілого воїна. А гідна оплата стане приємним доповненням, за допомогою якого мешканець Темної Імперії з легкістю знайде своє місце серед простих смертних.

— А тепер Габріель уб'є Віктора.

Вузькі губи розпливлися в злісній усмішці. Темний маг поплатиться життям за вбивство маленького ангела. І єдиний шанс Габріеля на спокутування — помста. Жорстока, витончена і при цьому справедлива, з усією властивою молодому принцу холоднокровністю.

— Думаєш, йому це вдасться?

— У силах Габріеля обидва царства навиворіт вивернути, не те, що знайти й прикінчити якогось чаклуна.

Від почутого чародій напружився. Безумовно, хранителі знали, що темні янголи неймовірно могутні. І справа була не лише в їх силі та здібностях — у підпорядкуванні крилатих створінь знаходилися небезпечні для Царства Живих істоти, що сіяли руйнування та смерть. На щастя світлих чаклунів, багато століть тому вдалося укласти мировий договір між хранителями та вже покійним правителем Вільгельмом. Кожне з Царств зобов'язалося не втручатися у життя іншого світу, не нести туди свій лад і не намагатися захопити владу. І не треба мати багато розуму, щоб здогадатися, що те, що сталося, поставило крапку на цих домовленостях, адже спадкоємця престолу вбив маг, який не був жителем Царства Мертвих. Їм залишалося тільки сподіватися, що молодий імператор зуміє зберегти здоровий глузд і йому не спаде на думку в помсту знищити все людство.