Глава 14.

* * * * *

Царство Живих. Трьома тижнями раніше.

Вечеріло. Вихрившись у повітряному потоці, танцювали липкі пластівці сніжинок. Все місто метушилося, готуючись до святкування. Біля вітрин магазинів на вулицях було чутно різдвяну музику, але в цьому місці панувала могильна тиша. Раптом її розірвав протяжний скрегіт хвіртки, а слідом — неквапливі хрусткі кроки. Вони вщухли так само різко, як і з'явилися. Він завмер, дивлячись на невеликий скромний будиночок на околиці містечка. Час тут зупинився, а то й зовсім зник.

В одному з вікон, розмальованому чудернацькими крижаними візерунками, сяяла різнокольоровими вогнями ялина. Морозне повітря голками пронизувало легені. Завивав і вухав вітер, хльостав крижаним батогом мандрівника по обличчю. Завірюха накривала пеленою містечко. Чоловік нерішуче рушив, знову почувся рип снігу. Він зупинився неподалік від порогу, уп'явшись на ледь помітне під тонким білим покривалом чорне перо біля самих дверей. Схилився, підняв і погляд одразу врізався у крихітну червону калюжку під ним. Душа зіщулилася. Відчуття тривоги охопило з ніг до голови, і молодий імператор вирівнявся, стиснувши в кулаку свою знахідку.

Він вдихнув на повні груди повітря, всіляко намагаючись зібратися. Габріель відчував, що сталося щось страшне. Розум підказував, що здійснилося пророцтво проклятої відьми, але нутро відмовлялося в це вірити. Один крок, і темний ангел штовхнув долонею старі двері. Вони з легкістю піддалися, пропускаючи гостя усередину.

У приміщенні було темно, холодно та лякаюче порожньо. Складалося відчуття, що звідси пішли не лише люди, а й усі ті істоти, про які тисячоліттями складали легенди, ті, хто заповнював своєю примарною присутністю кожну оселю. Під ногою скрипнула половиця. У ніс вдарив приємний аромат хвої. Чоловік тривожно глянув навкруги, але тут нікого не було. Тільки старі меблі займали весь вільний простір біля стін. На підлозі біля дверей однієї з кімнат виднівся крихітний острівець світла, що змінював свій колір. І розуміючи, що його ціль знаходиться там, імператор продовжив шлях.

Кожен крок давався з трудом. Ноги стали ватяними і зовсім не слухалися, та й сам мандрівник не бажав заходити до кімнати, від якої буквально віяло злом та смертю. На блідому обличчі смикнулися вилиці, на шиї напружилися жили. Йому неймовірно хотілося розвернутися і піти, звалити все на безглуздий сон, але спершу він повинен переконатися, що малеча в порядку. Габріель сподівався, що по той бік дверей нічого немає, що Віктор, прихопивши з собою Освальда, вирушив святкувати Різдво до свого сина, а талісман, що подає підозрілі сигнали, просто втратив магічну силу.

Він знайшов у собі сили натиснути на ручку та відкрити двері. Перше, що кинулося у вічі — високе хвойне дерево, що світилося різнобарвними вогнями і було прикрашене десятком червоних скляних куль. Кінцівки похолонули. У скронях гулко запульсувала кров. Правитель повернув голову вбік і побачив звалене на купу чорне пір'я і темні плями на пухнастому килимі. Подих перехопило. Серце ніби обірвалося, і чоловік мало не обомлів. Габріель смикнувся в спробі відірвати ногу від підлоги, але тіло не лухалося. Складно було сказати, скільки часу минуло, перш ніж він зібрався з духом і зробив крок, спочатку один, а потім і зовсім швидко перетнув відстань, що розділяла від страшної знахідки.

Він завив, побачивши перед собою не лише чорне пір'я, а й два невеликі крила. Схопився за голову, з жахом дивлячись на те, що лишилося від його малюка. Ноги підкосилися, і чоловік безсило опустився навколішки.

— Ні-ні… — Габріель почав махати головою збоку в бік, немов безумець, заперечуючи побачене. — Боже, ні! — тремтячі вузлуваті пальці потягнулися до маленького крила.

Темний ангел відчув, як затремтіло підборіддя, як наповнилися сльозами очі. Шмигнув носом і часто заморгав, намагаючись відігнати від себе нав'язливий стан. Кінчики пальців торкнулися обрубаного краю, він відчув щось вологе і, глянувши на них, побачив ще свіжу кров. Серце защеміло з такою силою, що стало важко дихати. Кожен вдих болем озивався в грудях.

— Ні, Освальде... — твердий голос зірвався на хрип, і Габріель почав судорожно збирати закривавлене облетівше пір'я. — Синку... Хлопчику мій, пробач мені...

І раптом імператор упустив голову і весь затремтів. Зібране пір'я висипалося з рук. З очей по запалих щоках покотилися сльози. Сильний чоловік раптом став слабким, наче дитина. Він закрив долонями обличчя і голосно розридався.

Царство Мертвих. Хатинка старої відьми. Три дні по тому.

Худорлявий чоловік сидів і неквапливо перебирав дрібні кісточки, висипані з лляної торбинки на стіл. Бездумно розкладав їх по трьох різних купках залежно від розміру. Поруч стояла чашка з гарячим квітковим чаєм. В будиночку відьми, як завжди, було тепло, а в повітрі витав аромат сухих трав. У казані ледь чутно булькало зілля, під чаном потріскували дрова.

Атмосфера чаклунського будиночка діяла на нього заспокійливо. За минулий час Одін настільки звик до цього місця, ніби всі ці роки жив тут, а не в замку імператора, так йому було добре та затишно. Погодившись бути помічником Брунгільди лише за одяг, притулок і їжу, колишній підопічний Габріеля викреслив зі свого життя Темну Імперію. Він був одягнений у білу вільну сорочку з закатаними до ліктів рукавами, щоб не заважали працювати, а кілька верхніх ґудзиків розстебнуті. Брунгільда, яка за ці роки усохла ще сильніше, сиділа біля чану з варевом, навпроти свого мешканця, уп'явшись на його тіло в області грудей. Сам демон не звертав на це жодної уваги, цілком звикнувшись із дивацтвами господині.