Глава 12.

* * * * *

Царство Мертвих. Темна імперія. Три місяці по тому.

Світло від свічок химерно танцювало на кам'яних стінах просторої кімнати. Безліч примарних і потворних, темних, мов тіні, створінь виходило зі стін, скидаючи з себе кайдани рабства. Там, де тьмяніло світло яскравого вогню, починалася їхня свобода. Прошепотівши заклинання, правитель відпустив покірну слугу. Відтепер ці привиди втратили свого господаря, а разом із ним і притулок у Темній Імперії. Звільнені створіння бажали торкнутися Вільгельма вперше і востаннє, проте не наважувалися. Ці тіні юрмилися по темних кутках кімнати, не зводячи погляду з колишнього господаря. З кожною секундою їх ставало дедалі більше, а повітря — менше. Вони ніби забирали останній подих могутнього імператора.

Хворобливий кашель пролунав з боку ліжка старого. Його час минув, а життя тонким струмком залишало тілесну оболонку. Покинутим залишався не лише замок володаря, разом із прислугою, все Царство Мертвих відтепер втратило монарха. Навколо покоїв Вільгельма, вирізьблених із благородного ебену, зібралися віддані помічники — жерці.

Скрип дверей. Шелест. Яскравий вогник сколихнувся від легкого вітерця. Сотні примарних створінь перевели погляди на гостя, а потім зловтішно зашуміли. Зморшкувате обличчя старого розплилось у щасливій усмішці.

— Габріелю, сину мій, підійди до мене ...

Імператор з надією простягнув руку до сина. У відповідь той лише невпевнено оглянув кімнату. Різнокольорові очі спадкоємця зустрілися зі страшною та могутньою армією. З особливою огидою білявий чоловік розглядав покірну слугу батька. Перекошені примарні тіла. Жахливі гримаси замість облич.

— Габріель...

— Габріель...

— Габріель...

Шепіт, що розбурхував тіло та розум, пролунав звідусіль. До вишуканого одягу спадкоємця потяглися десятки темних рук, але їх пальці так і не торкнулися бажаного. Жерці у темних балахонах покірно опустили голови та розійшлися, дозволяючи гостю підійти до батька.

— Синку… — напружуючи голос, з благанням знову покликав чоловік.

Кашель знову порушив тишу. Володар відчував свою близьку кончину, проте страху перед смертю не було. З усмішкою на вустах Вільгельм чекав зустрічі з тією, в чиї кістляві обійми відправив чимало немилих істот. І, незважаючи на готовність до смерті, у імператора залишилося чимало несказанних слів своєму синові. Він повинен був пояснити Габріелю, що означає стати монархом Темної Імперії, але часу не лишалося. Життя практично залишило старече тіло, а душа, молода і вільна, хотіла зануритися в безкраї простори Царства Мертвих.

— Тату…

Зупинившись біля передсмертного ложа батька, Габріель опустився навколішки, схиливши голову. Довгі вузлуваті пальці торкнулися ледь теплої руки імператора, а погляд ковзнув по схудлому тілі. Обличчя спадкоємця не виражало жодних емоцій, ніби він був не живою істотою, а фаянсовою скульптурою. Звістка про близьку кончину Вільгельма порадувала темного ангела. Ще трохи і він стане повноправним правителем Темної Імперії.

Взаємини між Вільгельмом та Габріелем не були щирими та сімейними. Вони жили кожен своїм життям, хоч і в одному замку. Народження крихітного ангела ще більше відштовхнуло родичів один від одного, хоча самим онуком імператор дорожив більше, ніж власним сином. Проте, перебуваючи на смертному одрі, старий зрозумів, що все його життя пройшло дарма, адже дивлячись у різнокольорові очі Габріеля не бачив там ані краплі жалю, співчуття або ж печалі. Незважаючи на те, що вони були поруч, чоловіків, як і раніше, розділяла прірва.

— Мені так багато треба тобі сказати… — з болем ледь чутно прохрипів імператор. — Але часу залишилось зовсім мало... Я не встигну...

Білявий ангел з усмішкою розглядав батька, усвідомлюючи, що живим його більше не побачить. Щиро злісні слова, подібно до прокляття, справдилися. Він зробив усе, що тільки було в його силах, аби смерть старого виродка настала якнайшвидше. Його час, нарешті, скінчився, залишилося лише сказати прощальні слова. Тим не менш, він вважав за краще б займатися зараз чимось іншим, а не прислухатися до батька, однак повинен.

— Скажи найголовніше, — владний і сильний голос пролунав холодно. — А з рештою я розберуся і сам.

— Габріелю, будь… — почав імператор, але кашель не дав договорити. — Я вірю, ти зможеш… бути… Ти сильний… але прошу, не повторюй моїх помилок… прикінчи його…

Кашель знову не дав Вільгельму говорити. Дихати ставало все важче, і, глянувши за синове плече, імператор побачив стару кістляву подругу.

— Яких помилок? — уважно дивлячись у вічі старого, з тривогою спитав Габріель. — Кого я маю прикінчити?

— Освальд у небезпеці… пригріли змію… він вб'є його…

— Хто вб'є?

Голос спадкоємця зірвався на крик, і розлючений чоловік схопив Вільгельма за худорляві плечі. Проте імператор не відповів. Різнобарвні очі залишилися яскравими плямами на тьмяному обличчі. Погляд, спрямований на сина, став порожнім, а тіло обм'якло.

— Нарешті, — з полегшенням прошепотів Габріель, видихнувши і випустивши з рук ще тепле тіло. — Прощавай, татку. Як бачиш, я виконав свою клятву.