Глава 10.

* * * * *

Рік по тому. Царство Живих.

Мелодично брязнули дзвіночки в магічній лавці. Він увійшов до приміщення слідом за приятелем без жодного інтересу. І якщо раніше Габріелю не терпілося побувати в осередку чаклунської атрибутики Царства Живих, на власні очі побачити те, що у своєму арсеналі воліли використовувати хранителі, то через короткий проміжок часу це бажання випарувалося разом із залишками юнацтва. Час невблаганно летів, дні змінювалися з неймовірною швидкістю, і разом з ними зростав і мінявся темний янгол. Він дорослішав, набирався впевненості і всіляко покращував власні здібності. Йому виявилися підвладні всі можливі види магії, що, поза сумнівом, викликало захоплення мисливця за нечистю. Не минуло й кількох місяців, як спадкоємець легко перевершив свого вчителя. І вже тепер розумів, що приклади він раніше трохи більше зусиль, то вже давно зайняв би місце кращого чарівника в Царстві Мертвих. Про те, що крім нього ще є Вільгельм, молодик навіть не думав, скинувши старого з рахунків.

Він увійшов у магічну лавку, як і супутник, у сірому балахоні. Опинившись у приміщенні, Одін зняв капюшон, але Габріель не наслідував його приклад, не бажаючи демонструвати комусь особливості своєї зовнішності. Відвідати Царство Живих вони вирішили ближче до вечора, очікуючи, що в такому місці в цей час буде мінімум відвідувачів, або не буде їх зовсім.

Їх зустріла таємнича напівтемрява, що укутала масивні меблі з темного дерева. З усіх боків на гостей дивилися полиці та засклені шафи з різноманітними чаклунськими штучками. Мелодійні голоски дзвіночків змінилися щебетанням птахів. У повітрі витав приємний аромат деревини та сушених трав. Темному ангелові раптово згадався будиночок Брунгільди, і в його пам'яті спливли слова друга, що крамничка належить двом відьмам. Очевидно, смаки у жінок подібної "професії" мало чим відрізнялися.

Мисливець, не кажучи ані слова, пройшов уперед, углиб магазинчика, тоді як майбутній імператор так само залишився стояти біля входу, уважно розглядаючи буквально кожен міліметр просторого приміщення. Він кинув погляд на стелю і його увагу привернула дерев'яна люстра, зроблена під старовину, що складалася з масивної балки та приробленими до неї смолоскипами з плафонами у формі невеликих вогнів. У звичному Габріелю Царстві Мертвих не було електрики, тому щось подібне здавалося йому неймовірною диковинкою.

Невідомо, скільки б він міг стояти, заворожено розглядаючи кожну деталь інтер'єру, якби його не гукнув Одін. Молодий чоловік стрепенувся і поглядом знайшов приятеля. І коли той помітив, що спадкоємець звернув на нього увагу, жестом поманив до себе. Без заперечень чоловік підійшов до нього і, опинившись за метр від друга, запитливо глянув на нього. Вчитель лише хитро примружився і посміхнувся. Скосив очі у бік прилавка і тихо промовив:

— Я хотів тебе з деким познайомити… — він повернувся на мить до продавщиці, на яку майбутній імператор навіть не звернув уваги, а потім знову глянув на супутника. — Габріелю, знайомся, це Марія, одна з двох чарівних господинь цієї чудової крамнички. Маріє, — він звернувся до дівчини, — це Габріель, я тобі про нього розповідав.

Він ледве стримався, щоб не засміятися, побачивши реакцію друга. Той явно не готувався до знайомства з кимось та й щось подібне було для нього в новинку. Бліде обличчя ніби стало білішим, і молодик стривожено повернув голову у бік відьми.

Темний ангел очікував побачити страшну стару, подібну до Брунгільди. Або, що ймовірніше, огидної зовнішності немолоду жінку, але яким було його здивування, коли він побачив юну представницю жіночої статі. Це була симпатична невисока дівчина з чорним волоссям, сяючими блакитними очима і ляльковим личком. Раптом на її щоках з'явився рум'янець, губи розпливлися в щирій усмішці, і вона привітала нового знайомого тремтячим м'яким голоском.

Відповіді від спадкоємця не було. Він продовжив стояти мовчки, уважно розглядаючи продавчиню. Про себе відзначив просту коричневу сукню та гарні вигини жіночої фігури. І якщо при знайомстві з мисливцем йому вдавалося тримати емоції під контролем, то зараз навіть не розумів, як поводитися, щоб не видати тривогу, або хвилювання.

— Чого мовчиш? — Одін дивився на друга, поки той не відривав погляду від відьмочки. — Ти б для пристойності хоч би капюшон зняв.

— Вибачте, — тут же вибачився молодик, зняв капюшон і пригладив долонею біле волосся.

Побачивши надзвичайну зовнішність гостя, Марія ледь чутно охнула. За все життя їй не доводилося бачити нікого, хто хоч трохи походив на цю людину. Її увагу привернула як надзвичайно світла порцелянова шкіра, так і позбавлене кольору волосся, вії та брови чоловіка.

— У нього ще різнокольорові очі. — Одін уперся ліктем об прилавок і з усмішкою глянув на дівчину. — Він просто змінив їхній колір за допомогою магії.

— У вас дивовижна зовнішність… — нерішуче звернулася дівчина до нового знайомого.

— Можна на "ти", — тихо відповів Габріель.

Почувши, як змінився голос приятеля, мисливець подумки посміявся. Як він і припускав, відьмочка йому сподобалася.

— Він альбінос, — пояснив Одін. — Гаразд, ви поспілкуйтеся тут. Подивися, що ти там хотів, а я відійду. У мене є деякі справи.