Глава 8.

* * * * *

— Я тобі казав, що цьому виродку не можна довіряти! Ні, ти вуха розвісив і терся з ним стільки років замість того, щоб займатися чимось корисним! Гнати його в шию треба було! Зробив послугу? Обернув у демона? До життя повернув? Та краще б він здох тоді, та ми б його на корм пустили!

Габріель сидів на своєму звичному місці в кабінеті імператора. Опустив голову, аби тільки не зустрічатися з батьком поглядом, і мовчки слухав гнівну тираду. Він не мав ані сил, ані бажання сперечатися. Адже чудово розумів, що в даній ситуації виявився не в самому вигідному становищі. І будь-яка спроба захистити честь приятеля обернеться новою хвилею обурення та гніву правителя. 

Минула доба з того моменту, як Одін зник. Сумнівів у тому, що мисливець покинув замок та межі Темної Імперії у спадкоємця не залишилося. Чому він це зробив, молодик так і не розібрався. За цей час він прокрутив у голові все, що тільки зумів згадати, але так і не здогадався, коли і чим образив друга. І від усвідомлення цього на душі ставало тільки паршивіше. Ще й, як на зло, Вільгельм дізнався про цю подію і наступний ранок почався з гнівної тиради. І під таким натиском майбутній імператор вже і сам починав вірити в те, що Одін весь цей час брехав і приховував своє справжнє нутро під маскою дружби.

— Ти хоч розумієш, що накоїв? Яке лихо накликав? — гаркнув мало не в саме вухо синові Вільгельм, ставши за ним. — Та тепер він приведе до нас цілу орду мисливців! Аби тільки стерти з лиця землі весь наш рід! Дурне ти хлопчисько!

Габріель скривився. Губи засмикалися, підборіддя затремтіло. Ні. Ні. І ще раз ні! Одін не зможе так вчинити!

— Може він і зрадив мене своєю втечею, але я не думаю, що він розповість іншим мисливцям, як потрапити до Темної Імперії!

— Угу… — стиснувши губи, промимрив володар. — А може він  ще зітре всі ці спогади з пам’яті? Ти хоч здогадуєшся на що ладні хранителі за таку інформацію? Скільки вони за неї заплатять?! Та вони з радістю віддадуть усі свої багатства, аби тільки прикінчити нас!

— Але він не такий! — в серцях вигукнув темний ангел, обернувшись до батька. — Він цього не зробить!

— Я подивлюся, як ти заспіваєш, коли сюди увірветься натовп озброєних до зубів мисливців на чолі з твоїм дружком! Ох, трапся він мені на очі, я відразу накажу його стратити! Четвертую! От же виродок нещасний! 

— Тату, припини…

— Щоб ще раз я дозволив тобі витворити таку дурницю… — імператор тяжко зітхнув. — Прощайся подумки зі своїм псевдо-дружком і йди до Віктора. Він допоможе тобі позбавитись нав'язливих думок. І не здумай займатися пошуками цього виродка, лише час дарма витратиш!

— Гаразд, — ледь чутно пробурмотів Габріель і підвівся. — Як скажеш, — чоловічий голос звучав неймовірно тужливо. — Піду розшукаю Віктора.

— Йди, йди… — Вільгельм повернувся на своє місце. — Віктор здібний та розумний хлопець, не те, що цей проклятий мисливець. Ти просто придивися до нього і відкинь всі упереджені думки.  Він чудовий помічник. 

Син кивнув. Вклонився батькові і попрямував до виходу. І хоча присутність чаклуна молодика аж ніяк не приваблювала, йому не залишалося нічого іншого, як скласти Віктору компанію в навчанні. Адже тепер, на превеликий жаль, він втратив не лише єдиного друга, а й першокласного спаринг-партнера.

... Він скривився від болю, але очі не відкрив. Чи то прокинувся від важкого сну, чи то отямився після відключки. Зіщулився від холоду, торкнувшись оголеною спиною жорсткої лавки та застогнав. Вирівнявся і спробував поворухнути руками, але вони виявилися зв'язані у зап'ястях. Хтось заскиглив поблизу і Одін різко відкрив очі. Повернув голову на звук і від побаченого смикнувся вбік. За півметра від нього сиділа велика мертва псина. Зрозуміти, що звіра немає в живих, мисливцеві не склало особливих труднощів. Сидів він нерівно, дивно вивернувши лапи. На морді красувалися рвані рани, крізь які виднілися кістки. Жовті очі світилися. Скуйовджена темна шерсть була місцями в бурих плямах. Пес, чию породу розібрати вже не зміг би і досвідчений кінолог, вдарив масивною лапою по підлозі і гавкнув на чоловіка.

Одін різко сів, не відриваючи погляду від тварини, і притисся боком до стіни. Сторож підвівся, зробив крок до демона і загарчав.

— Тихіше, тихіше… — промовив мисливець, притискаючи до грудей зв'язані руки, але пес не послухався і зайшовся гавкотом. — Та замовкни ти! — гаркнув зі злістю і махнув ногою у бік звіра, але швидко прибрав її, коли той з риком спробував вкусити його за гомілку.

Від різких рухів біль ножем пронизав плече чоловіка. І лише тоді, скосивши очі, він помітив на тому місці ганчірками примотане листя. Зігнув ноги в колінах та, коли пес підійшов до нього майже впритул, сів, всім тілом підсунувшись якомога ближче до стіни. Прошепотів заклинання, але воно мало якийсь зворотний ефект. Сфера в руках не з'явилася, проте талісман у формі обручки на ланцюжку, котрий якимось дивним чином виявився одягнений на ньому, різко став гарячим і немов розпечене залізо, почав пропалювати шкіру на грудях. Одін завив і великими пальцями обох рук спробував віддерти від тіла проклятий метал, але марно — його немовби приклеїли.