Глава 5.

* * * * *

Царство Мертвих. Темна імперія. Шість років по тому.

Протяжний скрегіт воріт змусив в котрий раз скривитися двох чоловіків. Вони стояли в центрі великого кола-арени, поверхня якого була усіяна десятками тіл вбитих монстрів. Притулившись один до одного спинами, важко дихаючи, приятелі уважно спостерігали одночасно за вісьмома виходами, по чотири на кожного. З вуст світловолосого вирвався стогін, а потім лайка.

— Ти там як? — кинувши погляд собі за плече, і втерши кров зі щоки, запитав Одін. — Готовий? 

— Завжди готовий, — тихо відповів Габріель, і стиснув вільною від зброї долонею скривавлене зап'ястя другої руки. — Ну і де ця тварюка?

— Мабуть, передумала виходити, — пожартував мисливець. — Пропоную потягнути час. Зможемо відвести дух.

— Ціль на другу годину. 

Брюнет повернув голову у потрібному напрямі та побачив потвору, яка, на відміну від усіх попередніх, не поспішала на бій. За кілька десятків метрів від них стояла висока двонога істота, що своїм зовнішнім виглядом нагадувала ящірку. У плетеній амуніції, з ятаганом у руках, вона повільно рушила у бік супротивників.

День наближався до кінця, а  важливий поєдинок у житті двох чоловіків був у самому розпалі. Йшов шостий рік з тих пір, як у молодого темного ангела з'явився особистий помічник, який зайняв місце найближчої людини в його житті. Одін був єдиним, кому Габріель наважився довіритися. І хоча пам'ять після відьомського відвару повернулася до мисливця, бажання залишити Темну Імперію у нього не з'явилося. Компанія майбутнього імператора приваблювала чоловіка більше, аніж служба у хранителів, та й після всього того, що той для нього зробив, совість не дозволяла залишити парубка на самоті.  За цей час він зумів переосмислити не тільки свої вчинки, а й життя. Тому Одін, будучи одинаком, як ніхто інший розумів біль та страждання свого господаря. 

Всі ці роки вони тільки тим і займалися, що навчалися і тренувалися з ранку до пізньої ночі. Їх майстерність зростала буквально по годинах, і пройшло не так багато часу, як здібності кожного з них певною мірою захоплювали навіть Вільгельма. Хоча старий все ніяк не міг дочекатися, коли Одін покаже своє нутро, продемонструє справжню мету візиту і зрадить Габріеля. Але час минав, і нічого подібного не відбувалося, від чого імператор гострив зуб на підопічного сина. Йому не подобалося, що майбутній правитель Царства Мертвих прислухається до якогось пройдисвіта. Але й знайти привід прогнати його із замку, або ж стратити, правителю не вдавалося.

Сьогоднішнє тренування двох приятелів не мало нічого спільного з усіма попередніми. Та й проходило воно не на галявині, або ж в одному із залів їхньої обителі. Воно було перенесено в більш небезпечне місце під назвою Арена Смерті. Це була спеціально відведена ділянка на південному сході Темної Імперії, що своїм зовнішнім виглядом нагадувала давньоримський амфітеатр, у центрі якого відбувалися бої гладіаторів. Тільки разючою відмінністю від гладіаторських ігрищ було те, що тут противниками були жителі цього світу, різноманітні кровожерливі істоти від досить слабких і неповоротних ящерів до призваних демонів.

Сама Арена Смерті являла собою три рівні складності, так звані кола. І в кожному колі було по шість хвиль атак монстрів. Кількість істот відповідала номеру хвилі, тобто спочатку виходив один супротивник, потім два і так далі. І лише на останньому, шостому набігу на арену виходив один супротивник, який за силою перевершував усіх попередніх разом узятих. Після закінчення першого кола ніякого відпочинку не було. Відразу після його закінчення, йшов другий рівень складності, і на поле бою виходив один монстр першої хвилі наступного кола.

І ось ще кілька місяців тому майбутній імператор виявив бажання пройти Арену Смерті від початку до самого кінця, продемонструвавши всім свої здібності, і довівши, що він гідний стати правителем Темної Імперії. Про своє бажання він розповів Одіну, і приятель вирішив взяти участь у кривавих ігрищах разом з ним. І Габріель з радістю погодився, чудово розуміючи, що репутація справжнього воїна другові необхідна не менш, ніж йому. Усі наступні дні, тижні і навіть місяці вони тільки тим і займалися, що готувалися до майбутніх поєдинків. І тепер до омріяної цілі їм залишилося лише шість хвиль.

— Не поспішай, — ледь чутно промовив мисливець. — Нехай підійде ближче, і я її прикінчу.

— Як забажаєш, — світловолосий сперечатися не став. Битися за монстра не було сенсу. Їх буде ще п'ятнадцять, тож вистачить на кожного.

Не встиг Габріель відповісти, як істота зірвалася з місця і просто кинулась у бік чоловіків. І в той момент, коли їх розділяло якихось кілька метрів, Одін зробив крок уперед і заніс для атаки клеймор. Один спритний рух і атака ящера була з легкістю відбита. Іскри від зіткнення двох мечів посипалися в різні боки, але демон наче нічого не помітив. Зробив випад і з легкістю пронизав ногу істоти своїм клинком. І коли створіння несамовито закричало, атакував повторно. Його удар припав рівно по шиї монстра, ще й з такою силою, що відрубана голова відлетіла на кілька метрів. Обезголовлена ​​туша повалилася додолу. В ту ж мить почувся скрегіт уже двох воріт.