Глава 4.

* * * * *

— Ти впевнений, що це гарна ідея? — дивлячись на невисокі дверцята дерев'яного будиночка, поцікавився у компаньйона темноволосий чоловік.

— Більш ніж впевнений, — почувся молодий голос, і юнак у сірому балахоні почав злазити з коня.

Одін похитав головою і, наслідуючи приклад приятеля, зліз зі свого коня, і поки темний ангел оглядався, вдихаючи повітря, просочене димом і гаром, почав прив'язувати обох скакунів до найближчого дерева.

Минув місяць з його появи у Темній Імперії. Знайомство зі спадкоємцем виявилося справжньою вдачею. І хоча він нічого не пам’ятав про своє минуле, нині йому пощастило отримати абсолютно все, про що можна було тільки мріяти. У нього з'явився надійний друг, хоча і трохи зеленкуватий. Але, незважаючи на юний вік, Габріель виявився досить кмітливим і сильним, як духом і тілом, так і за рівнем чаклунських здібностей. Єдине,  хлопцю дістався вельми непростий характер. Відчувалося, що він член такої собі темної королівської сім'ї. Норовливий та зарозумілий принц, який не терпить критики і докорів. І якщо спочатку Одінові він здався прикладом справжнього милосердя, то невдовзі чоловік був готовий забрати свої слова назад. Час від часу юнак зривався, втрачав світлий образ янгола  і демонстрував свою темну натуру. Але, незважаючи ні на що, йому були притаманні й ті якості, які відмітив для себе мисливець ще в перші години знайомства. Габріель досі залишався для нього безстрашною юною особою, рішучою і не за роками мудрою. Парубок був схильний до співчуття та співпереживання, хоча всіляко намагався не показувати цього.  

Крім своєрідного приятеля, брюнет отримав їжу, дах над головою,  одяг, і навіть амуніцію з найкращою зброєю. Тільки про останнє доводилося мовчати, аби звістка про те, що його руки торкнулися меча, не дійшла до імператора. Інакше, окрім ударів батогом, призначених темному ангелу, він ризикує залишитися без голови. 

 — Дозволиш мені увійти першому? — промовив мисливець, звертаючись до юнака.

— Та будь ласка, — погодився компаньйон, прикривши долонею рота, та, позіхаючи, відвернувся від чоловіка в такому ж балахоні, як і він сам.

Одін обійшов хлопця і зробивши кілька кроків по вимощеній камінням стежці, наблизився до невеличких, але при цьому старих, мов світ, дверцят. І не встиг він торкнутися кулаком їх один раз, вони з протяжним скрипом різко відчинилися. Чоловік завмер, не очікуючи такого, а потім обернувся до Габріеля, реакція якого була такою самою, як і в нього. Кивнув йому в бік входу і, не дочекавшись відповіді, взявшись за рукоятку клинка, що висів на поясі, увійшов всередину. Через декілька секунд після того, як у дверному отворі зник приятель, юнак рушив слідом. Але не зробив він і кроку, як двері захлопнулися перед самим обличчям, залишивши спадкоємця зовні.

— Якого біса…

Хлопець підійшов до дверей, і тільки опинившись поряд з ними, помітив, що ніякої ручки там немає. Пхнув ногою, але ті не піддалися навіть на сантиметр. Підняв брови, закліпав очима, а потім кілька разів з силою вдарив по дверному полотну носком черевика. Але і це не допомогло. Подумки згадав друга парочкою несхвальних слів, і нерішуче глянув на потріскану деревину. Тяжко зітхнув, і, кривлячись від огиди, постукав у двері вже кулаком. І не встиг він торкнутися їх, вони різко й зі скрипом відчинилися.

Габріель, не бажаючи залишатися зовні, увійшов всередину хатинки. Двері за спиною відразу ж зачинилися, він почув звук засуву, а потім клацання замку. Обернувся, бажаючи побачити того, хто пустує подібним чином, але з подивом помітив, що позаду нікого немає. У приміщенні витав аромат сушених трав, і, порівняно з холодом, що панував на просторах Царства Мертвих, тут було в рази тепліше, від чого темний ангел одразу зняв з голови капюшон. У будинку була настільки низька стеля, що хлопець ледь не торкався її волоссям. Він не відразу помітив Одіна, який, будучи приблизно такого ж зросту, відчував подібний дискомфорт.

Хлопець оглянувся. З обох боків від нього на стінах були зроблені полиці, де знаходилося безліч всіляких баночок, пляшечок, мішечків, а під ними сушилися пучки різноманітних трав, коріння, і навіть дрібні гризуни, жаби. На вузьких підвіконнях крихітних віконець стояли десятки товстих свічок, ґніт яких потопав у розплавленому воску, через що вогники світили тьмяно, влаштувавши танець на поверхні мініатюрного озерця. Його погляд впав на чан у відгалуженій кімнатці, з киплячою в ньому рідиною з дивним ароматом. 

— Батюшки! — у погано освітленому кутку приміщення почувся скрипучий жіночий голос, настільки неприємний, що від нього по шкірі спадкоємця пробігли мурашки. — Ви тільки подивіться, хто до нас завітав! Габріелю, хлопчику мій, ти навіть не уявляєш, як я рада тебе бачити!

Обидва мандрівники стривожено подивились туди, звідки долинув звук. І в напівтемряві хатинки їм насилу вдалося помітити господиню. Вона швидко перетнула відстань, що відділяла від юного гостя, і тепер молоді люди змогли краще її розглянути. Вона була одягнена у темну сукню у вікторіанському стилі . Зморщена, худа, наче скелет. Спутане сиве волосся спадало на один бік, і ледве прикривало залисини на голові.