Глава 3.

* * * * *

Він з такою силою захлопнув за собою залізні ґратчасті двері камери, що ті одразу з мерзенним скрипом відчинилися назад. Напівоголений чоловік, що сидів на лавці, з цікавістю глянув на свого гостя, а потім, посміхнувшись, похитав головою і знову почав розглядати кам'яну стіну навпроти себе.

— Чортовий виродок! — зі злістю вигукнув хлопець і вдарив з ноги брудний, іржавий кухоль, що валявся на підлозі, відкинувши його в темний кут. — Як мене вже дістало це все! Ти навіть не можеш уявити!

Габріель різко сів на підлогу туди, де лежала стара солома, від якої смерділо так, ніби на ній хтось вже встиг спустити дух. Але йому було абсолютно начхати на це, він навіть не боявся забруднити штани. Оперся пораненою спиною на холодну стіну і скривився від болю. Розсунув коліна, склав на них руки і заплющив очі.

— Уявляю… — абсолютно спокійно промовив Одін, скосивши погляд у бік хлопця. — Розслабся. Вдихни. Видихни. Полегшає, — промовив на півтона тихіше.

 — Полегшає, так, звичайно, — прошипів темний ангел, але до поради прислухався.

Зробив кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтись. Однією рукою згріб соломи, а потім викинув, піддавшись емоціям. Йому здавалося, що він зараз просто спалахне від гніву. Підтиснув губи, зсунув брови, розуміючи, наскільки бридке в нього життя. Була б у нього можливість, убив би батька прямо зараз, настільки його захлеснула лють. Занурившись у власні думки, хлопець навіть не помітив, як до нього підійшов Одін і сів поруч, також притулившись спиною до стіни. 

— Я ненавиджу його! — звернувши увагу на присутність мисливця, сердито випалив Габріель, витріщивши очі. — Щиро бажаю, щоб він здох скоріше!

— Ти ж про батька, я правильно розумію? — уточнив Одін, без тіні посмішки, розглядаючи озлоблене юне обличчя.

— А про кого ж ще? — хлопець повернув голову у бік співрозмовника.

— Ну хто тебе знає, кого ти ще можеш так ненавидіти! 

Чоловік очікував почути потік нецензурної лексики із вуст нового знайомого, але її не послідувало. Той відвернувся, стис губи і різко скис. Опустив голову і пальцями почав згрібати в купу солому в себе між ногами. Бранець важко зітхнув, розуміючи, що аж ніяк не помилявся, коли розмірковував про те, які проблеми виникнуть у Габріеля через нього. Знов упіймав себе на думці, що зовнішність у хлопчини дійсно незвичайна, ось тільки в такому стані, в якому він був зараз, виглядав страхітливо. Ще зовсім зелений, худорлявий, але при цьому досить добре складений, і судячи з оголених ділянок тіла у непоганій фізичній формі. Підтяжки на голому торсі з якогось темного принца перетворювали його на простого смертного. Розмазані, підсохлі криваві сліди на руках, грудях, шиї. Абияк одягнена сорочка з безліччю вологих, бурих плям. Скуйовджене біле волосся. І неймовірні різнокольорові очі. Одін і досі не міг повірити, що хтось здатний заворожити його своїм зовнішнім виглядом.

— Ти можеш зі мною поділитися, — м'яко промовив мисливець, розуміючи, що хлопцеві це вкрай необхідно, по його обличчю було видно, що йому хочеться поговорити з кимось по душам, але зважитися на це не може. — Ти ж сам казав, що тобі потрібен помічник, з яким ти зможеш говорити, не боячись бути почутим. Так ось він я, — він трохи штовхнув юнака плечем, але той абсолютно ніяк не відреагував.

— Мені потрібен друг, а не помічник. Я думав, що було б непогано, якби ми потоваришували, але ця затія була приречена на провал з самого початку, — Габріель похитав головою.

— Це ще чому? — здивувався Один.

— Бо друзів не обирають. І те, що мені захотілося з тобою потоваришувати, ще не означає, що подібне бажання виникне у тебе. Ти робитимеш вигляд, що ми товаришуємо, тільки з вдячності, що я повернув тебе до життя… — темний ангел схлипнув, а брюнет насупився, намагаючись переварити сказане і зрозуміти хід його думок.

— Ну, як це друзів не обирають? Почекай…

— А ось так… Ми не можемо вирішити за людину хоче вона дружити з тобою, чи ні.

— Ти мислиш не зовсім вірно, — Одін похитав головою. — Відразу видно, що маленький ще, та у стосунках між людьми нічого не тямиш. Хто б що не казав, але друзів обирають. Коли тобі легко з людиною, ти починаєш з нею більше спілкуватися, більше довіряєш, як результат починаєш дружити. Відразу видно, коли людина тобі підходить. Розумієш, що у вас якісь спільні інтереси, цінності, відчуваєш цю тонку ниточку, яка вже спочатку пов'язує вас. Ти починаєш до неї тягтись. І вона тягнеться до тебе у відповідь. Ти ж зробив свій вибір тільки тоді, коли побачив мене, правда? Якби на моєму місці був би якийсь дідуган, ти хіба вчинив би так само? — Габріель заперечливо похитав головою. — Ну ось, ти зробив свій вибір. Відчув якийсь зв'язок. Тепер вибір за мною: потягтися до тебе чи ні.