Глава 2.

* * * * *

Горіли свічки розставлені по кутках катівні. Світловолосий хлопець у білій сорочці з закоченими до ліктів рукавами, на якій виднілися крапельки вже засохлої крові, сидів на стільці біля диби і неквапливо гортав магічну книгу. У приміщенні панувала тиша. Неподалік на столику валявся абияк кинутий закривавлений кинджал. Відправившись у світ живих, Габріель без докору сумління вбив першу-ліпшу людину, а саме гарненьку жіночку середніх років у стані алкогольного сп'яніння, завдавши їй один точний удар прямо в серце. Він передчував заслужену прочуханку ще до того, як з'явився в камері тортур, а після вбивства в Царстві Живих  і зовсім розумів, що тепер Вільгельм з нього шкуру здере і повісить собі на стіні на згадку про недолугого сина.

Юнак глибоко вдихнув повітря, а потім зі свистом видихнув. Перевів погляд на покійника на ложі поряд із собою. А якщо в нього нічого не вийде? Що, як він даремно витратив стільки часу, сил, енергії на безглузду спробу подарувати цьому мандрівнику довговічне життя? Чи, що гірше, він поверне мисливця до життя, а той чи втече, чи вб'є їх усіх, згадавши для чого прийшов?

Темний ангел узяв у руки книгу і підвівся. Підніс її до столика і поклав біля кинджала. Повернувся до мертвого чаклуна і вкотре оглянув його. Витяг з-під нього розрізаний жилет. Потім спробував стягнути і сорочку, але це виявилося не так легко, через що він, розлютившись, спочатку розірвав її на шматки, і тільки тоді зумів зняти. Мускулатура гостя виявилася більш розвиненою, ніж у нього, а це означало, що фізично цей чоловік сильніший. Та й судячи з того, що він мисливець в магічному плані теж має бути кращим.

На той час сумнівів у тому, що мандрівник є мисливцем за нечистю, у хлопця не залишалося. Адже знявши з мерця сорочку, помітив на лівому зап'ясті мітки, що відображали, очевидно, ранг мисливця. І судячи з усього, перед ним був чудовий воїн.

Габріель приклав руку до рани на голові покійника. Почав подумки промовляти заклинання. Внутрішня частина долоні хлопця засвітилася бузковим сяйвом і рана почала затягуватись. Через дві хвилини від неї не залишилося ані сліду, і якби не кров на лобі, то можна було б подумати, що ніякої розбитої голови у чоловіка не було. Далі він торкнувся двома пальцями порізу в області горла, так само зцілив і його, а потім — роздерте передпліччя. На дрібні ранки та подряпини юнак вирішив не розпилюватися і лікувати лише найсерйозніші.

Він нерішуче дивився на глибоку рану на торсі чаклуна. Насамперед, необхідно було перевірити чиста вона чи ні. Інакше, якщо всередині тіла залишиться якийсь зайвий предмет, або його частина, вся робота виявиться марною — його приятель знову помре, але вже від запалення і зараження. Хлопець скривився від огиди, розуміючи, що ніхто замість нього цього не зробить. Трохи повернув голову вбік, не бажаючи дивитись на таку мерзенну картину, занурив у рану спочатку кілька пальців, а потім просунув долоню наполовину. Замружився, відчувши залишки тепла нутрощів мерця. Нудота підійшла до горла, але йому вдалося стримати блювотні позиви. Переконавшись, що всередині тіла нічого немає, Габріель витяг руку, розплющив очі. Його пересмикнуло, з вуст вирвалася лайка. Він готовий був проклясти себе за маревне бажання завести приятеля подібним чином. Але діватися було нікуди — занадто багато зроблено для того, щоб дати задню. І якщо покарання вже не уникнути, треба рухатися до кінця.

Він торкнувся долонею рани і знову почав промовляти заклинання. На цей раз на лікування пішло в кілька разів більше часу. Діра на тілі мисливця була досить великою, і «затягнути» її виявилося непросто. Темний ангел відчув, як раптово стали важкими не тільки кінцівки, а навіть повіки. Його ніби придавило чимось важким. До цього він ще жодного разу не відчував подібної слабкості. Юнак взагалі забув про те, що магічні сили можна вичерпати. Особливо, якщо витрачати їх безрозсудно.

Габріель зробив крок назад від ложа, сплів пальці рук у замок на рівні грудей і подивився на свою роботу. Вкотре пробіг поглядом по всьому тілу чоловіка, намагаючись розглянути кожен міліметр, щоб не залишити  жодної серйозної рани. На темних штанах не було видно жодних пошкоджень або вологих плям, тому він вирішив, що знімати їх з мандрівника немає сенсу. Жодних ран більше виявити не вдалося і спадкоємець, розвернувшись, підійшов до кутка кімнати, де стояла дерев'яна бочка. Взяв відро, що стояло неподалік, набрав води. Повернувся до небіжчика, та вилив на нього вміст. Кинув на підлогу відро, підібрав звідти шматок сорочки і почав витирати нею від крові небіжчика, подумки намагаючись оцінити вартість своєї праці, щоб потім пред'явити це  майбутньому приятелеві.

Абияк упоравшись з поставленою метою, викинув брудну тканину подалі від себе і, насупившись, взяв зі столу кинджал. Знову прочитав заклинання на відкритій сторінці та підійшов до покійника. Нахилився над ним, але вирішив не поспішати. Вкотре спробував усе обміркувати, зважити всі за і проти, розуміючи, що дороги назад немає. Залиш усе, як є, батько вилає за невігластво і вбивство. Поверни до життя — розплати не уникнути. І лише дияволу відомо, яке покарання здатний придумати імператор за таку провину.

— До біса, — важко зітхнувши, прошепотів Габріель.

Заніс над головою кинджал, шепочучи заклинання, а потім, одним сильним і точним ударом встромив клинок по саму рукоятку прямо в серце мисливця, не припиняючи вимовляти магічні слова. Зброя засвітилася, як тільки він її відпустив, і сяючі нитки почали розповзатися по всьому тілу мерця доти, поки не обплели тіло повністю. Хлопець без зусиль витяг кинджал, миттєво приклав до рани долоню, знову почав промовляти заклинання. Кровотеча зупинилася навіть не розпочавшись. Стогін зірвався з посинілих губ, і брюнет розплющив очі, дивлячись на свого рятівника.