Глава 2. Картинки дитинства

Зі свого дитинства я пам'ятаю в основному якісь такі яскраві епізоди.

Мама

Я її дуже любила. Вона так само, як і я, дуже багато хворіла і дуже багато працювала. Якщо їй щось було потрібно або їй чогось хотілося, то на все це вона мусила заробити сама. Це в мене від неї.

В селі мама працювала вчителькою, а от у місті їй не знайшлося місця в звичайній школі, і вона влаштувалася в незвичайну. Це був закритий перевиховний заклад для малолітніх злочинців. Тут були тільки хлопці, усі вони були з уголовними статтями. Вперше я з’явилася на зоні в 5 років: мене не було з ким залишити вдома, і мамі довелося взяти мене з собою на роботу. Радості хлопців не було меж: вони витягли для мене усі свої олівці і платівки, катали мене або на руках, або на власних шиях. А я тільки пальчиком показувала, що саме я обираю: олівці чи платівку. Вони мені ще й додому надарували купу олівців. Коли я трохи підросла, то почала вчитись готувати. Якось у мене вийшли надто великі вареники з полуницею, і я поділилася ними з хлопцями з маминого класу. Після цього хлопці сказали мамі, що якщо в мене ще буде невдала партія вареників, то вони її приймуть залюбки.

 Але якщо мама дізнавалася що-небудь про мої витівки, це буквально завжди використовувалось проти мене, як у суді. В принципі, вся родина була такою. Принцип «свій свого, щоб чужі духу боялися» був, напевно, головним.

Батько

По суті, мені його шкода через стільки років. Він прожив життя без мети і радості між двох жінок — своїх мами та дружини. Йому було все одно, проти кого дружити, аби його не чіпали. Я йому була не потрібна за визначенням, він це і не приховував. Якось він сказав, що він не хотів, щоб я народилася, і взагалі він не знає, чому саме я народилася. Мені тоді було років 9-10.

Батько багато пиячив і постійно мав якихось коханок. Коли мені було років 16-17, він вклеїв до сімейного альбому свої фотографії з одною з них. Ми з мамою сиділи і виривали їх. Я тоді спитала в мами: «Навіщо ти з ним жила?» Вона сказала цю класичну фразу: «Я жила з ним заради вас». Мені в голову прийшла тоді миттєва відповідь: «Від поганого чоловіка я піду і з двома дітьми». Я думаю, що мій другий шлюб був відповіддю саме на ці її слова, тому що одна з улюблених фраз мами була — «А доведи!» Ну що ж, я довела, але ж якою ціною!

Сестра

Ми з нею прямо діаметрально протилежні персонажі, прямо небо і земля. Як так могло вийти? Для мами вона завжди була ганебною плямою в дитинстві. Мама ж була вчителем, а в особі сестри вона мала одвічну проблему. Мало того, що вона погано вчилася, так вона ще й була крадійкою. Вона крала все, скрізь і завжди: у гостях чи будь-де ще. Її били, карали, але все це було без користі. Єдине, чого вона навчилася, — що красти треба «з розумом». Тобто не бути спійманою.

Хоч вона була і старшою, але саме мене їй завжди ставили у приклад. Мовляв, хоч і хворіла, проте вчилася добре, навіть у двох школах, і по дому допомагала. В неї бурса, в мене інститут, і так далі за списком. Думаю, що я була їй як та кістка поперек горла. І в подальшому це нікуди не поділося. Як то кажуть, не діліться вашими радощами, бо можете когось засмутити, або не діліться з ким попало своїм горем, раптом когось обрадуєте. Це якщо коротко про наші високі стосунки.

Бабусі

Їх було дві, власне, як і у всіх звичайних людей. По мамі й по татові. Та, що по мамі, — це уособлення любові в чистому вигляді. Та, що по татові, дала мені з дитинства чітке розуміння суті слова «свекруха». У неї було дві невістки: мати і я. Я — тому що не догодила її синові, народившись дівчинкою. Хоча, правди заради скажу: іноді її таки «попускало».

Дід

Дід був тільки по мамі. Це була сувора людина, що пройшла всю війну і вижила. У нього було четверо дітей і, відповідно, багато онуків. За якимось щасливим збігом обставин найбільше з усіх своїх онуків він любив мене і мого двоюрідного брата. Чому так? Ну мусить же мені хоч десь пощастити!

Бджоли

Ми тоді ще мешкали в селі. Того дня батько мав повернутися з відпочинку, а мама з бабусею качали мед. У нашому садочку знаходилася власна пасіка, а біля входу на подвір’я росли дві липи, які батьки посадили в день свого весілля. Бджіл у дворі було повно-повнісінько, адже в них забирали плоди їхньої діяльності, а бабуся з мамою були мало схожі на Вінні з П'ятачком. Ми з сестрою залізли на паркан, щоб побачити батька здалеку, але ми не знали, коли саме він приїде, ми просто хотіли першими його побачити. Втім, потім до цього вже нікому не було діла, тому що... сестра встигла злізти з паркану, бо була старша, а я ні. Бджоли рясно мене обсіли. Напевно, я була луноликою чи сонцеподібною. Коротше кажучи — НЕПЕРЕВЕРШЕНОЮ!

До лікарні мене мама віднесла на руках у якомусь простирадлі. Чому в простирадлі? Мабуть, я так розпухла, що в одежу влізти було неможливо. Батько потім сказав, що раз я прийняла таку посилену дозу бджолиної отрути, то радикуліт мені вже не загрожує. Принаймні, тоді так точно.

Ріки з Молока та Меду

Та моя бабуся, що по мамі, мала корову. Вона була така чорно-білого кольору, з яскравими ляпками. Її звали Квітка. Така вона й була: гарненька як квіточка, тепла на дотик і пахла молоком. Оскільки молока було дуже багато, то в бабусі завжди було повно і сметани, і масла, і домашнього сиру, я його і досі дуже люблю. А ще бабуся пекла хліб у печі. Ну і звичайно ж, мед з батьківської пасіки, з вощинкою. Прямо пригадую, як я малою сиділа на вулиці у бабусі і їла смачний домашній сир з медом, запивала молоком, а в руках була смачна скоринка свіжого запашного хліба... ммммммм смачно.