Глава 35. Аріна

Світ навколо мене розсипається на друзки. Іванка відривається від обіймів, її обличчя світиться від щастя. Вона бере жінку за руку і тягне її до мене.

— Мамо, познайомся, це Аріна! Вона моя няня. Аріно, це моя мама, Олена.

Я відчуваю, як мене пробирає холодний піт. Мама Олена. Вона дивиться на мене, і в її погляді немає ворожості, лише якась цікавість, змішана з легким здивуванням. Вона простягає мені руку, її посмішка здається трохи вимушеною, але ввічливою.

— Дуже приємно, Аріно, — каже вона, її голос такий же дзвінкий, як і в Іванки. — Я дружина Марка. Дякую вам, що подбали в мою відсутність про мою дочку… і чоловіка.

Слова «дружина Марка» пронизують мене наскрізь. Ніби хтось щойно встромив ніж у моє серце. Я ледве стримуюся, щоб не відсахнутися. Автоматично тисну її руку, намагаючись зберегти хоч якийсь вигляд спокою. А ще ця її подяка прозвучала так, наче вона знає про нас з Марком. Це ж виходить, що я коханка? Коханка жонатого чоловіка? Боже, краще б я не дожила до цього дня.

— І мені приємно, — ледве видавлюю я з себе, мій голос здається чужим.

— Я думаю, Аріно, ви можете взяти вихідний, — продовжує Олена, звертаючись до мене. — Я хочу провести час з дочкою. Ми так давно не бачилися.

Це не прохання. Це наказ. Наказ, який чітко дає зрозуміти моє місце в цьому домі. Я киваю, розвертаюся і, не дивлячись ні на кого, йду до своєї кімнати.

Зачиняю двері, відчуваючи, як мене кидає в озноб. Кидаюся на ліжко, і мене починає трясти. Розчарування, біль, образа, злість – усе змішалося в один нестерпний клубок емоцій. Він збрехав мені. Він сказав, що його дружина мертва. А вона тут, жива, красива і, очевидно, все ще його дружина. Моя «казка» виявилася страшним обманом.

Я хочу дочекатися Марка. Хочу подивитися йому в очі і запитати. Запитати, як він міг так зі мною вчинити. Як він міг так брехати? Всі ночі, які ми провели разом, його слова про кохання, про майбутнє – все це тепер здається жорстоким глузуванням. Він закохався? Аякже! Радше просто скористався моєю наївністю! Іванка мала рацію. Наївна. Дурна.

Це моє найболючіше розчарування. Здається, моє серце порвано не шматки.

Години тягнуться нескінченно. Я чую приглушені голоси з вітальні, сміх Іванки. Їм добре. А я... я тут, розбита і зраджена. І нікому не потрібна. Іванка миттю забула про мене, коли з’явилася її мама. Й так має бути. Але де вона була весь цей час? Чому про неї навіть говорити було не можна?

Раптом з першого поверху лунає гучний крик. Жіночий голос, сповнений люті.

— Ти що тут робиш?! Якого біса ти тут?! — це Ната. Її істеричний голос забути неможливо.

Я затамовую подих. Що відбувається? Очевидно, Ната кидається на Олену. Я уявляю собі цю сцену. Розкішна дружина Марка, Іванка, а тепер ще й Ната зі своїми докорами. Ната, яка була офіційною дівчиною! В цього Марка гарем чи що? Справжній цирк.

Виходжу з кімнати, щоб подивитися, що відбувається.

— Наталю, а ось і ти. Щось довго ти їхала. Я була певна, що Тетяна сповістить тобі про мій приїзд одразу. Це ж вона твій інформатор в цьому будинку, — Олена скептично хмикає.

— Як ти посміла сюди з’явитися? Ти повіялася, залишила чоловіка і дитину, а тепер прийшла, як ні в чому не бувало? Шльондра! — випалюю Ната. Ого!

— Не смій займати маму! Це її будинок! Ти тут ніхто! — кричить Іванка.

— Окей, я шльондра, а ти ж тоді хто? Свята? Я знаю, що ти за моєї відсутності спала з моїм чоловіком, — Олена впевнена в собі і цілковито спокійна.

— Він не твій чоловік!

— Ну офіційно все ще мій, — всміхається жінка.

— Мама з татом помиряться і знову будуть разом! А ти йди геть! — бушує малеча.

Саме в цей момент я чую, як відчиняються вхідні двері. Це Марк. Нарешті. Моє серце, яке вже, здається, розбите на друзки, знову починає шалено битися, готуючись до останнього удару.

Він спантеличено обводить очима всіх учасників цього химерного спектаклю. Здається, його обличчя стає блідим, коли він зустрічається зі мною очима. А я враз розумію, що нам нема про що говорити. В нього є дружина, є дівчина, нехай з ними говорить. А я хто? Всього лише няня. І, здається, на цьому моя робота тут завершена. Пора збирати речі.