Глава 27. Марк

Телефонний дзвінок Аріни обпікає слух. Її голос, зазвичай спокійний, зараз тремтить від паніки, а слова "поліція", "арешт" змушують мене миттєво зібратися. До біса всі справи! Іванка з Ольгою на кухні, а Аріна потребує допомоги. Вона подзвонила мені, а не комусь іншому – це вже щось значить.

— Олеже, машину! Негайно! — кричу я, вилітаючи з кабінету.

Швидко збираюся, обриваючи на півслові розмову з черговим партнером. Хто б міг подумати, що звичайна няня так швидко переверне моє життя догори дригом? Але вона це зробила. І зараз вона в біді.

Дорогою дзвоню своєму адвокату, Віктору Сергійовичу. Він один з найкращих у Києві, завжди на зв'язку. Коротко пояснюю ситуацію.

— Приїжджайте негайно до відділку поліції, — наказую я. — Там моя співробітниця. Ситуація, здається, делікатна.

Ми летимо по заповнених автівками вулицях. Серце калатає від невідомості. Що там сталося? Ця жінка вміє дивувати. 

Прибуваємо до відділку. Всередині – звичайна поліцейська метушня. Аріна сидить на дерев'яній лаві, виглядає блідою і зляканою. Поруч стоїть Михайло, його обличчя спотворене злістю. Побачивши мене, він одразу змінюється в обличчі, і його зухвала усмішка зникає.

— Марку Вікторовичу! — Аріна піднімається, її очі повні сліз і полегшення.

До неї вже прямують поліцейські. Я швидко підходжу.

— Я її роботодавець. Це мій адвокат, Віктор Сергійович, — представляю свого юриста.

Далі все відбувається швидко. Віктор Сергійович бере справу у свої руки. Ми дізнаємося суть справи – хуліганство, навмисне пошкодження майна. Михайло вимагає повного відшкодування і моральної компенсації. Його обличчя випромінює зловтіху.

Мій адвокат швидко домовляється про позасудове врегулювання. Я оплачую повну вартість нових коліс та невелику компенсацію "потерпілому". Михайло зникає, задоволений. Його поява була такою ж огидною, як і його вчинки.

За кілька хвилин Аріну відпускають. Вона стоїть переді мною, її очі наповнені сльозами. Без вагань міцно обіймаю її. Вона притискається до мене, і я відчуваю, як її тіло тремтить.

— Дякую, Марку Вікторовичу, — ледь чутно шепоче вона в моє плече. — Дякую за все.

— Розповідай, що сталося, — тихо прошу я, відчуваючи, що їй потрібно виговоритися.

І вона розповідає. Про брехню Михайла, про його звинувачення в зраді та "ескорті", про те, як він обмовив її перед родичами, про маму в лікарні. Вона розповідає про свій гнів і відчай, які змусили її пробити колеса. Я слухаю, і з кожним її словом моє обурення зростає. Цей нікчема не просто зрадив її, він намагається знищити її репутацію.

Моє рішення дозріває миттєво.

Я відвожу Аріну до себе додому, вручаю їх з Іванкою одна одній, а тоді викликаю Олега.

— Поїдемо, провідаємо одного знайомого, — кажу йому. Олег розуміє мене з півслова.

Знаю, де живе Михайло. Не можу дозволити, щоб він безкарно обманював людей і розпускав гидоту. Він має знати, з ким має справу. Цей чоловік не просто образив Аріну, він зачепив те, що тепер стало частиною мого життя.

Зупиняємося неподалік його будинку. Піднімаємося на потрібний поверх. Олег натискає кнопку дзвінка. Він відкриває і тієї ж миті Олег заштовхує його назад квартиру. Я впевнено заходжу за ними і причиною двері. 

— Мужики, що відбувається? Чого вам треба? — хрипить він, скручений в руках мого помічника. Олег міг бути майстром спорту з боротьби, якби не отримав у свій час травму. Але навики він не втратив.

— Привіт, Михайло, — мій голос звучить спокійно, але в ньому відчувається сталева твердість. — Те, що сталося сьогодні, було лише дрібницею. Якщо ще хоч раз почую, що ти розпускаєш брудні чутки про Аріну, або якщо ти наблизишся до неї чи її матері, я зроблю твоє життя справжнім пеклом. Твій "бізнес" зникне за одну ніч, а ти про це навіть не дізнаєшся. Зрозумів?

У відповідь — мовчанка.

— Ти мене зрозумів? — повторюю я, посилюючи натиск.

Нарешті чую невпевнене: "Зрозумів".

— Отож бо. І навіть не думай звертатися до поліції. У мене є набагато більше важелів впливу, ніж ти можеш уявити. Продовжуй жити своїм жалюгідним життям, але забудь про Аріну.

Даю знак Олегу, щоб відпускав. Розвертаюся і йду назад до машини. Відчуваю, як напруга відступає. Захистити Аріну – це був мій обов'язок . І я зроблю все, щоб її ніхто більше не образив.