Глава 24. Марк

Ранок після грози видався прохолодним, але сонце вже світить яскраво, обіцяючи гарний день. Дорога назад до міста минає тихо. Іванка, виспана і щаслива, розглядає свої фотографії та відео, а Аріна... Аріна дуже мовчазна. Її відповідь: "Краще взагалі нічого не згадувати" – прозвучала як вирок. Я кивнув, вдаючи, що згоден. Але як можна забути такий поцілунок? Як можна ігнорувати ту іскру, яка пробігла між нами? І це ж не вперше. Це неможливо. Однак, я обіцяв триматися, і я мусив дотримуватися слова. Принаймні, поки що.

У місті мене знову захоплює в полон вир робочих справ. Телефон не замовкає, зустрічі йдуть одна за одною, рішення потрібно приймати миттєво. Але, попри весь цей хаос, думки про Лондон і Аріну не полишають мене. Ця угода – це не просто мільйони, це новий етап для моєї компанії, а значить, і для майбутнього Іванки. І для успішного її завершення мені потрібна "сім'я".

Тож, за першої ж нагоди я викликаю Таню до кабінету.

— Таню, — кажу я, навіть не піднімаючи погляду від документів, — підготуйте все необхідне для поїздки в Лондон. Квитки, готель, все.

— На які дати, Марку Вікторовичу? І скільки місць? — уточнює вона, роблячи позначки в блокноті.

— На наступний тиждень. І три квитки: для мене, Іванки та… Аріни Анатоліївни. І виділіть бюджет на гардероб. Нам потрібно оновити одяг для урочистих заходів. Особливо для Аріни.

Таня здивовано піднімає брову, але професіоналізм бере своє.

— Зрозуміло, Марку Вікторовичу. Усе буде зроблено.

Того ж дня ми підписуємо з Аріною контракт на відрядження, той самий “Контракт на сім’ю”, як вона його назвала, а кілька днів потому вирушаємо в рейд по брендових бутіках. Це справжнє випробування для мене. Я звик до швидких ділових зустрічей, а не до багатогодинного вибору суконь та костюмів. Але для цієї поїздки все має бути ідеально.

Найбільше уваги приділяємо Аріні. Вона спочатку почувається ніяково, але потім, під впливом Іванки, яка охоче бере на себе роль стиліста, починає розслаблятися. Я спостерігаю за ними. Іванка дістає з вішалок сукні, підносить до Аріни, критично оцінює. Аріна приміряє одну за одною, а Іванка дає свої "експертні" поради, іноді дуже кумедні.

— Ця вам личить! Тату, дивіться, яка вона тут красива! — вигукує Іванка, коли Аріна виходить з примірочної в елегантній вечірній сукні.

Я дивлюся на Аріну. Вона справді чарівна. Сукня підкреслює її фігуру, а її руде волосся сяє під світлом софітів. Моє серце знову дає збій. Вона і справді виглядає як справжня леді, як моя... дружина.

Іванка теж не соромиться робити собі обновки. Вона вибирає модні джинси, яскраві світшоти, нові кросівки. Вона так радіє кожній новій речі, що її ентузіазм заразний.

У якусь мить мені здається, що я став для них невидимим. Вони сміються, перемовляються, обговорюють фасони та кольори, забувши про моє існування. Це виглядає так органічно, так природно. Як мама з дочкою на шопінгу.

Я вражений. Це не просто няня і дитина. Це щось більше. Аріна справді змогла створити з Іванкою такий зв'язок, який я, її батько, не міг встановити роками. Іванка довіряє їй, ділиться з нею, радіє разом з нею. І Аріна відповідає їй взаємністю, щирою турботою, якої моїй доньці так бракувало.

Стою осторонь, дивлюся на них і відчуваю дивне тепло в грудях. Цей "контракт" виявляється чимось набагато глибшим, ніж просто ділова угода. І здається, це тільки початок.