Глава 14. Марк

Мене тягнуло до неї з неймовірною силою. Арінина доброта, її щира турбота про Іванку… вона проникала в саму душу, розтоплюючи кригу, яка, як мені здавалося, назавжди вкрила моє серце після того, що сталося між мною і Оленою, мамою Іванки. Слова Аріни про мою сім’ю, про доньку… ніхто так зі мною не розмовляв. І цей поцілунок під зоряним небом… він був таким природним, таким довгоочікуваним.

Але, як завжди, все пішло шкереберть. Цей дзвінкий, ненависний голос… Олівія. Сестра Нати. Ця змія завжди вміла зіпсувати мені настрій. А спалахи камер… це вже занадто.

— Олівіє, припини цей цирк, — шиплю я крізь зуби, але марно. Нас вже оточує зграя журналістів, їхні питання сиплються, як з рогу достатку. Аріна відскакує від мене, її обличчя блідне. Я бачу в її очах розчарування, біль… і гнів. «Наречена»… звідки вона це взяла?

Хапаю Аріну за руку і рішуче прокладаю собі шлях крізь натовп.

— Ходімо звідси, — кажу впевнено, закриваючись від камер долонею.

Ми покидаємо свято, швидко йдемо до автомобіля. Відкриваю дверцята для Аріни, тоді сідаю сам. У машині панує напружена тиша.

— Чортові папараці! — кажу я, повертаючи ключ в замку запалювання, і тисну на газ. — Ніколи спокою від них нема. 

Аріна мовчить. Лише сердито сопе.

— Та жінка, це Олівія, сестра Нати. Пробач за неї. За все. Жахливо вийшло, — кажу знову, але відповіді нема. Аріна мовчить, відвернувшись до вікна. Її плечі здригаються. Грає в мовчанку.

— Аріно, послухай…

— Як ти так можеш? — зривається вона раптом, її голос тремтить від образи. — Фліртувати зі мною… цілувати мене… маючи наречену?

— Ми з Натою не заручені, — швидко відповідаю я. — Це неправда.

— Але ж ти не розлучений! — її слова б’ють, як батіг. — Ти з нею зустрічаєшся! Ви посварилися, але ще помиритеся. Я погодилася піти на вечірку, але не стати тимчасовою заміною Нати в усіх сенсах.

— Звісно, ні. Пробач. Наші з Натою стосунки завжди були складними, проте наразі ми дійсно розійшлися… — починаю я, але вона мене перебиває.

— Не надовго. Я думаю, вона ідеально тобі підходить. Ти просто тримайся від мене подалі, Марку. Надалі між нами має бути лише робоча відстань.

Її слова — як крижаний душ. Я бачу в її очах стільки розчарування, що мені стає соромно. Вона права. Я повівся як останній ідіот.

— Обіцяю. Відтепер лише робочі стосунки.

Хоча як дотримати обіцянки я не уявляю. Аріна нереально спокуслива дівчина. І в мені говорять не лише гормони чоловіка, в якого давненько не було сексу. Аріна — особлива. Справжня. Як тримати себе від неї подалі я не уявляю. Ще й розуміючи, що я теж їй подобаюся. Адже сьогодні вона першою поцілувала, хоча я не стану їй це нагадувати. Певно, вона воліє вважати інакше. Її право. Проте істина одна: нас тягне одне до одного. От і живи тепер з цим.

Останню частину дороги долаємо мовчки, а в будинку дівчина мчить до своєї кімнати, навіть не попрощавшись. І я теж йду до себе, щоб прийняти холодний душ і подумати над усім, що сталося.

Наступного ранку мобільний розривається від дзвінків. Моє обличчя та обличчя Аріни дивляться на мене з перших шпальт усіх місцевих новин. Заголовки кричать про «таємний роман мільйонера» та «нову пасію олігарха». Олівія постаралася на славу.

Злість захльостує мене. Беру телефон і набираю номер головного редактора одного з найпопулярніших видань.

— Ви пошкодуєте, що надрукували цю брехню! Я подам на вас до суду! Ви зруйнували репутацію мені та невинній людині!

Уявляю, що буде, коли цю статтю побачить Іванка.

Або ще гірше — Олена.Хоча на думку останньої мені якраз байдуже.