Глава 12. Марк

Телефонна розмова з Дмитром тягнеться вже хвилин десять. Він, як завжди, сипле жартами з приводу моєї самотності та невдач на особистому фронті. Я ж краєм ока поглядаю на сходи, чекаючи на Аріну. Вона сказала, що буде готова за годину. Годину на збори для жінки — це ціла вічність, але я терпляче чекаю. Не даремно я обрав саме її і точно не тому, що більше не було кого. Я просто піддався пориву. Вкотре за цих кілька днів зробив те, що так на мене не схоже.

— Ваше замовлення прибуло. Я відніс сукню на другий поверх Аріні, вона сказала, що скоро вийде, — каже мені Олег, який сам зустрів кур’єра.

— Дякую, — киваю я. Згадую, що пропонував в кликати майстрів з б’юті-сфери, але Аріна сама такий майстер, тож категорично відмовилася. А вбрання я замовив у салоні, сподіваюся, розмір підійде.

— Сукню? Кому це ти там збираєшся робити подарунки? Невже Іванці за вчорашню витівку? — звісно, Дімка своїми вухами-локаторами все чує.

— Ні, це… для Аріни. Вона сьогодні зі мною на благодійному вечорі.

На тому кінці дроту настає тиша, яку я вже добре знаю. За нею завжди йде порція відбірних коментарів.

— Ти що, зовсім з глузду з’їхав, Марку? Твоя няня? На світський захід? Ти хоч розумієш, як це виглядатиме?

— Мені потрібна була пара на вечір. Ната влаштувала черговий скандал і пішла. А Аріна… вона погодилася допомогти. І потім, вона справді дуже… вихована. Впевнений, все буде добре.

Саме в цей момент моя розмова обривається. Я бачу її. Вона спускається сходами, і все навколо перестає існувати. Дмитро щось говорить у слухавку, але я його вже не чую.

Аріна… Вона неймовірна. Сукня, яку я замовив, сидить на ній ідеально, підкреслюючи її струнку фігуру. Глибокий смарагдовий колір вигідно відтіняє вогняне волосся, зібране у високу елегантну зачіску. Макіяж… він ледь помітний, але підкреслює її виразні очі та пухкі губи. Вона виглядає як справжня королева. Шикарна, витончена, чарівна.

У мене аж щелепа відпадає. Я ніколи не бачив її такою. Вона завжди була якоюсь… домашньою, трохи розгубленою. А зараз… переді мною стоїть жінка, від якої неможливо відірвати погляд.

— Марку? Ти ще тут? — долинає з телефону голос Дмитра, повертаючи мене до реальності.

— Так… так, я тут, — ледь видавлюю з себе.

Аріна підходить до мене, її легка усмішка змушує моє серце битися частіше.

— Вибачте, якщо змусила чекати.

— Ти… ти чудово виглядаєш, Аріно, — виривається в мене перш ніж я встигаю подумати.

Її щоки злегка червоніють.

— Дякую, Марку Вікторовичу.

— Ми ж гратимемо пару, тож давай без Вікторовичів. І на “ти”, — усміхаюся я. Вона киває.

— Авжеж. Мені дуже цікаво, яким буде цей вечір. Ніколи не була на благодійних раутах. Здається, це як бал, лише по-сучасному?

— Щось в цьому роді. Тобі сподобається, я впевнений.

Вечірній захід… зараз він здається мені абсолютно неважливим. Єдине моє бажання — це відвести Аріну до себе в кімнату. Забути про всі правила, про всі домовленості. Згадати її першу зухвалу пропозицію і нарешті відповісти на неї. Відчути її тепло, її ніжність…

Але я стримую себе. Поки що. Сьогодні ми повинні зіграти іншу роль. Роль елегантної пари на світському заході. Але я знаю, що ця ніч ще не закінчилася. І в моїх мріях вона вже давно належить мені.