Глава 11. Аріна

Ранок починається доволі спокійно. Іванка, хоч і з деяким бурчанням, але слухняно вдягається, збирає підручники та зошити. Я слідкую, щоб вона нічого не забула, нагадую про сніданок. Матвій, водій, чемно чекає біля вхідних дверей. Прощаючись, Іванка кидає на мене швидкий погляд, в якому вже немає вчорашньої ворожості. Маленька перемога.

— Тато сказав, що я повинна вибачитися, — каже вона, хоч я бачу, що без особливої радості.

— А що думаєш ти? — стиха питаю я.

— Я думаю, що ви щось задумали. Ваша доброта до мене і небажання скаржитися на мене татові підозрілі. Я слідкую за вами, — стиха шипить малявка, а побачивши свого тата на верхніх сходах в холі, гучно каже: — Я не хотіла вас злякати. Вибачте, Аріно Анатоліївно.

— Приймається, — усміхаюся я.

Після того як машина від’їжджає, у мене з’являється кілька вільних годин. На мої запитання про маму Іванки тепер і Олена мовчить, тож я стараюся не думати про це. Вирішую скористатися тишею і нарешті поринути у світ нової книги, яку привезла з собою. Влаштовуюся зручно на великому м’якому дивані у вітальні, коли двері раптом різко відчиняються, і в кімнату вривається Ната.

Її обличчя червоне від гніву, в руках вона стискає телефон. Слідом за нею заходить Марк, виглядаючи роздратованим і втомленим.

— Ти розумієш, що сьогодні? — кричить Ната, тикаючи Маркові в груди телефон. — Сьогодні річниця нашого знайомства! А ти… ти навіть не згадав!

Марк важко зітхає і проводить рукою по волоссю.

— Нато, вибач. У мене був важкий ранок. Зовсім вилетіло з голови.

— Вилетіло з голови? Та тобі взагалі байдуже! Ти тільки про свою дочку думаєш! А ще цю рудоволосу пройдисвітку!

Я мимоволі напружуюся, відчуваючи, як її отруйні слова ранять. Не встигла я прийти в цей дім,як вже двічі стала причиною скандалу. І це ще Ната не застала нас разом вчора ввечері.

— Не смій так про неї говорити! — різко відповідає Марк. — Аріна тут працює і заслуговує на повагу.

— Працює? Ага, звісно! Вона просто в’ється навколо тебе! Я ж бачу, як ти на неї дивишся!

Істерика Нати набирає обертів. Вона кидається кудись нагору, причитаючи:

— Усе! З мене досить! Я йду! І більше ніколи сюди не повернуся! Ти пошкодуєш, Марку! Пошкодуєш, що проміняв мене на цю… цю випадкову знахідку!

За хвилин п'ять вона тягне з собою валізу, гуркочучи сходами. Схоже, зібрала свої речі.

— Послухай, ти сильно пошкодуєш! — кричить вона, мов їй хочеться зібрати якомога більше глядачів.

— Наталіє, припини! А як же наші плани на вечір? — суворо питає чоловік.

— Сам підеш! Або знайдеш мені заміну, для тебе ж це легко!

З гуркотом зачиняються вхідні двері. У вітальні повисає важка тиша. Марк стоїть посеред кімнати, його обличчя сповнене розчарування та втоми.

— Вибачте, Аріно, за цей цирк, — нарешті каже він, повернувшись до мене.

— Нічого страшного, — тихо відповідаю я, хоча всередині відчуваю неприємний осад.

Вечір опускається на місто. Сьогодні в Іванки є гуртки, тож я фактично цілий день б’ю байдики. Моя підопічна з’явиться вдома аж зранку, оскільки відпросилася в батька ночувати в своєї подруги. Щоб чимось зайнятися, вирішую допомогти Олені на кухні, намагаючись відволіктися від неприємних думок. Коли вечеря вже готова, до мене заходить Марк. Він виглядає напруженим.

— Аріно, у мене до вас незвичайне прохання, — каже він, не дивлячись мені в очі. Ми виходимо в хол, де він стиха промовляє: — Сьогодні ввечері важливий благодійний захід. Я мав піти туди з… Натою. Але, як ви розумієте, плани змінилися.

Він робить паузу, нерішуче піднімаючи на мене свої коричневі очі. 

— Чи не могли б ви… супроводжувати мене? Мені потрібна прекрасна дама поруч. Це важливо для моєї репутації. Я розумію, що це не входить у ваші обов’язки…

Його прохання застає мене зненацька. Я ніколи не бувала на подібних заходах. Але… чому б і ні? Це краще, ніж сидіти на самоті в кімнаті, переварюючи сьогоднішні події. І, зрештою, він був до мене таким добрим.

— Добре, Марку Вікторовичу, — погоджуюся я. — Я піду з вами. Хоча маю попередити, що на такий захід я не маю що вдягнути і в принципі не знаю, як поводитися. 

— З одягом я все вирішу, а щодо поведінки — не хвилюйтеся. Я буду поруч. Крім того, нічого складного там не буде. Просто фуршет, музика, світські бесіди…

— Прослідкуєте, щоб я не пила? — вирішую пожартувати, пригадавши наше перше знайомство. Марк щиро всміхається:

— Покладіться на мене.