Глава 6. Марк

— Я зараз усе залагоджу, — кажу Аріні, бачачи її розгубленість і біль в очах через крик Іванки. Ця мала вміє влаштовувати сцени. Але цього разу вона неправа. Аріна не брехала навмисно, просто підіграла її фантазії.

Ми швидко наздоганяємо Іванку в її кімнаті. Вона сидить на ліжку, уткнувшись обличчям у подушку і схлипуючи. Я сідаю поруч і ніжно торкаюся її плеча.

— Доню, ти все не так зрозуміла, — тихо кажу я.

— Ната мала рацію? Це твоя коханка? — істерить мала. Ще зовсім дівчисько, а все вже вона розуміє!

— Ні, Аріна — не моя коханка.

— І не моя няня! Тоді хто вона? Що вона робить тут з самого ранку? 

— Вчора ввечері нас познайомив дядько Діма. Це його добра знайома, — ну майже так. Легке перекривлення істини.

— Вона його коханка? — допитується Іванка.

— Ти мені відверто лестиш, — втручається Аріна. — Вважаєш, я схожа на коханку мільйонера? 

— В принципі так… — Іванка задумується, оцінювально оглядає Аріну. — Вам би корені підфарбувати, манікюр оновити… Про макіяж взагалі мовчу. А ще одяг… Який бренд ви носите? Щось з маси?

— В точку! Не думаю, що такий чоловік, як твій тато, або його друг, хотів би мати стосунки з такою, як я, коли є така, як Таня, — нагнувшись до Іванки, промовила Аріна, ніби по-секрету. Тут я б посперечався, але дипломатично промовчу. Не при доньці.

— Дурниці! Вам би ті гроші, що в тієї чаплі…

— Іванко! — тут таки подаю голос.

— Добре. Що є в Нати, ви були б значно гарнішою за неї! Ви й так за неї гарніша, але красу треба правильно підкреслювати.

— Повернемося до нашої теми? — дивлюся на дочку. Вона киває.

— Тоді хто така Аріна Анатоліївна? Просто подруга? Чому тоді прикинулася моєю нянею?

— Вона опинилася в складній життєвій ситуації. Я пообіцяв їй працевлаштування, але ввечері було пізно, тому сказав, що всі деталі зранку. А коли ти назвала її нянею, вона подумала, що я вже з тобою це обговорив і повірила тобі, — я кидаю погляд на Аріну, а вона швидко киває, погоджуючись.

— То ким вона працюватиме?

— Твоєю нянею, — кажу я.

— Я думаю, Іванні не потрібна няня. Інша річ — особистий коуч, — додає Аріна. Дівчинка хмикає, проте схвально.

— Я подумаю, як можна повернути мою довіру, — мов британська принцеса, каже дівчинка. Як же я все ж її розбалував.

— Я готова, — тепло каже жінка і наближається до дівчинки.

З полегшенням залишаю їх разом і йду до свого кабінету. На столі лежить роздруковане досьє на Аріну. Таня спрацювала оперативно. Беру папку і починаю переглядати документи. Фотографія в паспорті — саме та рудоволоса дівчина з бару. Далі — копія свідоцтва про народження, інформація про освіту, місце проживання… Звичайна молода жінка. Нічого підозрілого.

Переглядаю її останні місця роботи. Кілька невеликих салонів, де вона працювала косметологом, візажистом. Останнє місце — звільнення за власним бажанням кілька тижнів тому. Причина не вказана, але тепер я вже знаю.

Закриваю папку і відкидаюся на спинку крісла. Щось у цій дівчині є. Її спокій і терпіння в розмові з Іванкою мене вразили. Можливо, це саме те, що потрібно моїй складній дитині.

Беру до рук телефон і починаю розбирати робочі питання, які накопичилися за ранок. Нараду довелося перенести, але інші справи чекати не можуть. Працюю зосереджено, намагаючись не думати про Аріну і Іванку в сусідній кімнаті. Чомусь я відчуваю спокій. Вірю, що все складеться добре.

Навіть не підозрюю, що від сьогоднішнього дня моє життя вже ніколи не буде колишнім. І початок цьому поклала рудоволоса незнайомка з сумними очима.