7

Таку ото удачу як в мене ще потрібно добряче пошукати й то не факт, що щось подібне знайдеш. Хотілося не осоромитися перед Девідом в цьому дурному костюмі, бажала втекти, надіючись, що чоловік дивиться не на мене, а в підсумку осоромилася вдвічі сильніше. Мало того, що мій знайомий все ж таки побачив мене в цьому костюмі гаджета, так ще й впала так сильно, що відчуваю, як ниє коліно.

Та хоч одне добре - тепер мене з вітерцем доставляють до драмтеатру. Девід так швидко прийняв рішення підхопити мене на руки, що я встигла тільки зойкнути й зімкнути руки на його шиї, щоб знову не впасти й вкотре не вдарити обличчям в бруд. В прямому та переносному значенні цього слова.

Правда виявилося, що навернутися назад на асфальт не така вже й погана затія, адже на руках Девіда я відчуваю себе... Бентежно. Відчуваю його гарячий подих на моїй шкірі, вдивляюся в ці очі кольору моря й не можу відвести від них погляду.  На вулиці жарко, дуже жарко, а в цьому морі було б так добре, так класно було б пірнути в нього та відчути неймовірно насолоду. А губи цього мого особистого моря... Вони ворушаться. Чому? Можливо, Діано, тому, що чоловік щось говорить, в ту мить, як ти на нього тупо витріщаєшся?

- Га? - Знаю, знаю, звернення прямо елітної дами, представниці вищих прошарків суспільства, це "га" ідеальне для дівчини, яка не хоче осоромитися перед симпатичним чоловіком. Але що я пороблю з собою, якщо він якось дурно на мене впливає? Якийсь дурман окутав мене за цей десяток секунд, поки я знаходжуся на руках чоловіка.

- Я питаю - все добре?

Отже, справді він щось мене питав. Мені не здалося.

- Так..., - починаю активно кивати головою, але потім втихомирюю себе, адже обличчя чоловіка знаходиться дуже близько до мого, і один не вірний кивок, одна осічка й мої губи торкнуться губ Девіда. Зіллються в одне ціле...

- А чого ти тікала від мене?

Я ніби наразі споглядаю дуже красиву картинку перед собою, а на фоні лунає музика. Вона просто йде як доповнення, по суті немає важливого значення. Так само я дивлюся на чоловіка й не можу відвести очі від його вуст, хоча не погано було б слухати, що ці вуста вимовляють. Така гарна картинка й зовсім не потрібна музика...

- Тікала? - Та все ж змушую себе зосередити увагу на фоновій музиці, і дослухатися до неї. - Та ні, я не тікала.

- Справді?

Можливо, краще попри біль самій пересуватися, чим і надалі залишатися на руках чоловіка та ризикувати кожної секунди натворити халепи? Адже після цього питання губи Девіда розповзаються в посмішці й тепер переді мною відкриваються білосніжні зуби, які осяюють своїм блиском, засліплюють начебто сонце посеред літньої днини. Те сонце, котре зігріває кожну частинку мого тіла після того, як я вибралася з моря очей цього чоловіка. Чорт забирай, як можна вести діалог, коли емоції беруть вверх над здоровим глуздом?

- Ні, не тікала, мені просто потрібно було взяти нові листівки, - емоції беруть вверх, але ще остаточно не взяли, тож в думках даю собі ляпаса, щоб привести сп'янілу свідомість до тями та видаю першу ліпшу відмазку. Ну, не говорити ж мені, що так, я реально бігла від нього, як молоденька лань від сірого, страшного вовка. Хоча... Який він страшний, цей вовк ого-го, ще той красунчик...

Діано! Агов! Приходимо в себе, бо цей вовк затягне тебе у свою нору й ти не відкараскаєшся від нього своїми пиріжками.

Не знаю, чи повірив Девід у таке моє виправдання, чи просто вдав, що повірив, але відлучився від даної теми. 

- Ну, ось і прийшли, - промовив чоловік після того, як зупинився на місці, а я ледь розчаровано не видихнула, адже теж помітила, що ми вже в приміщенні, де недавно перебували з Лесею, а, отже, скоро мене знімуть з цього захопливого атракціону та повідомлять, що розваги закінчилися.

Можливо, можна ще раз впасти й таким чином заробити квиток на друге коло? Я завчасно згодна на такі жертви. Готова підставити під удар і друге коліно, лише б ще трішки покататися...

- Акуратно, ось так.

Ні, другого заходу не буде. Девід опускає мене на лавочку й відходить, а я збираюся з силами, щоб приховати свою засмучену мордочку й не показати, наскільки мені не хочеться з нього злізати...

- Тобі погано? Ти почервоніла, - чоловік присідає навпочіпки біля мене, дивиться прямісінько в мої очі, а я ще більше від цього бентежуся, бо якби він дізнався, про що я тільки но думала... Навіть уявити страшно, та я тоді згорю від сорому. Перетворюся в попіл й мене розвіє вітром, бо навіть попелу буде соромно за такі мої відверті думки.

- Ні, ні, мені добре, - було, звичайно, краще, коли я знаходилася на твоїх руках, але...

- Тоді давай роздягайся.

Що??? Про що він? Все ж таки якимось чином Девід пробрався в мою голову та побачив всі мої думки й тепер збирається втілити їх в життя? Чи... що це таке?

- Тобто роздягайся? - Може таке бути, що я знаходжуся в нірвані в той час, як чоловік і далі несе мене на своїх руках? Може. Цілком може.

- Давай знімемо цей костюм та поглянемо, що там у тебе з ногою.

Але ні, не нірвана, і ні, Девід вже мене не несе на руках. Я тут, в реальності. Ось тільки це не дає бажаного полегшення, бо... Передбачаючи те, що в цьому костюмі буде жарко знаходитися протягом пару годин в таку теплу погоду, я вирішила зняти з себе одяг, щоб хоч таким чином полегшити свої страждання. Залишила тільки спідню білизну. І тепер... Девід мені пропонує зняти цей костюм та залишитися перед ним напівголою?

***

Девід

***

Та що ж з цією дівчинкою знову не так? Чому вона вкотре шаріється, ніби побачила перед собою щось розпусне? Я ж начебто одягнений, не маю бентежити малу своїм виглядом, тоді в чому причина того, що Діана в який вже раз почервоніла?

- Тоді давай роздягайся, - розумію, що в такій ситуації промовляти такі відвертості це додатковий приголомшливий удар по дівчині, але варто оглянути ногу. З нею явно щось не так. А як ми по-іншому це зробимо, якщо вона й надалі буде знаходитися в цьому балахоні? Потрібно від нього позбутися.