6

- Діано, подружко, я колись говорила тобі, як сильно тебе люблю? - Такими словами мене зустрічає Леся в роздягальні нашого місцевого драмтеатру, при цьому одягнута вона в костюм мобільного телефону. Якби не голова, котра виглядає з цього велетня, то я б і не дізналася, що тут саме подруга захована.

- Говорила, - гарний настрій вперемішку з тим, що я наразі бачу перед собою, викликає на моєму обличчі усмішку, з якою я не думала, що перетнуся найближчим часом. Ще вчора ввечері все було настільки кепсько, що далі нікуди, а вже сьогодні зранку мій настрій зашкалює, пробиваючи маківкою верхню точку.

- Так от, це не правда, я тебе обожнюю! - І при цьому цей мобільний кидається до мене в обійми й ледве не збиває з ніг, бо подруга хоч невеличка та тендітна дівчинка, але костюм чималий і схоже на все ще й важкенький. Мені вартує чималих сил не беркицьнутися під цим натиском плюшевого гаджета. - Я не знаю, що робила б без тебе та твоєї матері! Тьоті Люді безмежна подяка, я навіть не знаю, як можу їй віддячити. Вона врятувала мене.

- І не тільки тебе, - додаю, а губи ще ширше розтягуються в задоволеній усмішці.

Вчора рідна влаштувала мені новий рік, день народження та всі свята разом взяті, своєю неочікуваною пропозицією, як виплутатися з халепи. Як виявилося, мама не просто так промовила слова про "справжня родина завжди виручить". Можна було подумати, що це вона про себе говорить, та по факту так воно і є, рідна вкотре виручає мене, вкотре доводить, що вона мама з великої букви "М", але в той момент вона згадала про свою маму, тобто мою бабусю. Бабусю, котра, на жаль, вже померла, але справа якої жила і надалі, після її смерті. Бабця займалася пошиттям різного одягу, ремонтом того самого одягу та взуття, одним словом моя мама перейняла її гени та продовжила справу бабусі. І це ательє дісталося моїй матері від її матері, так сказати, робочий спадок. Бабця була безмежно рада тому, що мама продовжила її справу й не продала це приміщення. А наразі це ательє рідна вирішила закласти в заставу під кредит. Під кредит, якого вистачало задля того, щоб закрити рік навчання в університеті для мене та, увага, Лесі. І ні, це не я попросила про подругу, я навіть не наважувалася так нахабніти, це мама спитала за Лесю, за те, як вона збирається виплутуватися з даної ситуації, бо рідна прекрасно знала, що дівчина кругла сирота. Все ж таки подруга досить таки часто залишалася ночувати в нас дома й мати знала, як їй ведеться й чим вона живе. Знала про Лесю практично все.

- Як і домовлялися, віддаємо всі разом кредит, нічого екстраординарного.

Коли Леся почула про таку можливість залишитися навчатися на тій же спеціальності, що у нас була і минулого року, то крику було дай Боже. Якщо хтось прослуховував нас в ту мить, то бідні ті люди, адже в них явно полопали барабанні перетинки, наскільки голосно подруга висловлювала свою радість.

- Так, так, звичайно, це навіть не обговорюється!

Зійшлися на тому, що ми всі втрьох, тобто я, мама та Леся заробляємо по можливості кошти й віддаємо цей кредит, щоб не забрали ательє. Навіть не уявляю, що буде з рідною, якщо не дай Боже таке трапиться й вона втратить своє головне джерело доходу. Навіть уявляти страшно. 

- То що тут робити? - Киваю на костюм, в якому знаходиться подруга. Переходимо до справ нагальних, потеревенити й пізніше зможемо. Ще вчора ввечері ми з нею активно взялися за пошук роботи, на якій ми могли б підзаробити коштів. Домовилися, що до початку навчального року працюємо по-максимуму, а вже потім будемо підлаштовуватися так, щоб після пар ходити працювати. І Леся знайшла непогану вакансію на перший час, де можна було заробити перші гроші на той кредит.

- Та нічого такого. Одягаєш цього костюма та починаєш роздавати листівки перехожим. Все банально просто. Коли все роздаси, то знімаєш його, залишаєш ось тут й можеш вирушати додому. Кошти прийдуть на карту. Мені вже, до речі, заплатили.

- Ну, що ж, давай змінюватися ролями, - і почала допомагати подрузі стягувати з неї реквізит, щоб невдовзі натягнути його на себе.

Так, не найкраща робота, не шалені кошти, але головне, що не потрібно проходити випробувальний термін, потім не варто очікувати, чи візьмуть тебе, чи ні, та і давайте будемо чесні - хто візьме працювати до себе двох студенток на неповний робочий день? Тож вибір не такий вже й великий, а задля того, щоб продовжити навчання, і не втратити цілий рік, можна й таке стерпіти.

- Як почуваєшся? - Коли перевтілення закінчилося, подруга відійшла подалі, начебто мене розглядаючи та цікавлячись моїм налаштуванням.

- Хотілося б сказати, що як вареник в маслі, але, на жаль, цього не скажеш, - справді костюм був важкий, а ще куди гірше, то об'ємний, думаю, поки я розвернуся в одну сторону, чи в іншу, то пройде пару годин часу. 

- Це ще добре, що сонце не так вже сильно пече, бо я ледве свідомість не втратила, коли воно гріло, як скажене. Так що тобі, можна сказати, дещо пощастило.

Солідарна з Лесею на сто відсотків, бо я ще не вийшла на вулицю, не потрапила під палючі промені сонця, а вже відчувала, як всередині цього телефону було парко. Задушливо.

- Гаразд, тобі удачі, а я помчала в гуртожиток, можливо, знайду ще щось вартісне з приводу роботи.

- Давай, на зв'язку.

Ми обмінялися поцілунками в щоку й подруга помчала до гуртожитку, а я дуже сподівалася на те, що вона справді щось нариє вартісне, адже я всього лише пару хвилин в цьому костюмі, а вже відчуваю, як ниють плечі, тягне спина. Така робота підходить більше для чоловіків, котрі від природи куди сильніші. Але збираємо соплі в кулак та прямуємо на вихід. Ніхто не казав, що буде просто. І так добре, що знайшовся такий вихід здавалося б з очевидного глухого кута.

Я правда не правдами вилізла з приміщення драмтеатру, навіть дібралася до вулиці, по якій ходили люди і яким я мала вручати ці листівки, ось тільки... Певно моя удача щодо сонця, яке дещо зменшило свої оберти в прогріві Землі, залишиться єдиною моєю удачею на сьогодні, а все тому, що я побачила Девіда. Того самого чоловіка, який вчора врятував мене від негідника. А Девід схоже побачив мене, адже впевненим кроком рушив в мою сторону.