5

Я не змогла відмовити Девіду в його такій ініціативі, та і не збиралася цього робити, бо самій було дуже цікаво перетнутися з хлопцем ще раз. Ми обмінялися номерами телефонів та домовилися днями зустрітися. 

Йду додому та не можу повірити, що все це зі мною сталося. І те, що в ательє прийшов той негідник зі своїми смердючими мокасинами, і те, що Девід врятував мене від цього неадекватного. Настільки різні емоції я пережила за такий короткий проміжок часу. Впала до самого дна, на яке мене затягнув той мерзотник, і виплигнула до вершечка, познайомившись з таким чудовим хлопцем. Йду та не можу повірити, що вже незабаром ми знову зустрінемося і знову я його побачу. Так само не можу повірити в те, що наразі споглядаю перед собою. Саме в цю мить.

Мені ввижається чи... Це Леся? Моя подруга? Та ще й не просто Леся, а з песиком, котрого вона веде на повідцю. Звідки в неї собачка? Хто б її впустив в гуртожиток з чотирилапим другом? Всі ці питання тут же виринають в моїй голові й вирішую знайти на них відповіді, тож швидким кроком прямую до дівчини.

- Лесю, привіт, - я вирішила надто близько не підходити до дівчини, а точніше навіть до песика, щоб і не налякати його, і щоб він не відреагував якось негативно на мою таку різку появу. Саме тому позвала подругу, щоб не переполошити їх обидвох.

- Діано? - Дівчина явно була максимально зосереджена на вигулі собачки, певно вся думками була поглинута в цей процес, тож здивувалася моїй появі на горизонті. - А ти чому не підходиш? Чому там застигла?

- А він не кусається? - Киваю на малого, який ніби не виглядає застрашливо, та і взагалі дивиться на мене так уважно своїми оченятами-ґудзичками, але хтозна, все ж таки я чужа для нього людина, не зрозуміло, яка може бути реакція. Якщо він почне гавкати, чи то навіть кусатися, то це нормальні речі, адже таким чином він захищає свого господаря. Яким наразі являється Леся.

- Хто? Джесіка? - Леся переводить погляд з мене на песика й назад та розпливається в посмішці, - Джесіка дуже добра. Не переймайся, підійди та погладь її. Просто не роби різких рухів.

- Джесіка, маленька, а можна тебе погладити? - Я знаю, що собаки дуже і дуже розумні тваринки, тож вони якщо не все, то багато чого розуміють з нашого світу, так сказати, людського, тому акуратно підхожу до неї та ставлю питання, ніби просячи дозволу її погладити. 

Ну, ось, що я і говорила - Джесіка дещо схиляє головку на бік, начебто заради того, щоб якомога краще мене зрозуміти й при цьому не зводить оченят. Таких розумних оченят.

- Хороша Джесіка, хороша, - присідаю навпочіпки біля малої та акуратно починаю гладити по голівці, і минає буквально пару секунд й вона піддається на мої лестощі, сама підставляється, щоб її балували погладжуваннями. А після я підіймаю погляд вверх та звертаюся до Лесі. - А що це за собачка? Твоя?

- Та де там, Валентина Георгіївна хоч добра та поступлива жінка, але навіть вона б не зрозуміла цього приколу, що я притягнула песика в гуртожиток, - подруга практично слово в слово передає все те, що буквально пару хвилин тому крутилося в моїй голові, коли я побачила її з Джесікою. - Це моя робота. Вигулювати малу.

- Робота? Тобто робота? - Нетямуще витріщаюся на дівчину, при цьому й надалі гладжу малу по загривку. Але класна, така добра, відразу видно, що дуже мила собачка.

- Ну, як ти пам'ятаєш, то на нашій спеціальності вже не буде бюджетних місць, - таке спробуй забудь, ці гидкі думки весь час мене не покидають і вивітрілися буквально на трішки тільки тоді, коли я зустріла Девіда. Це дозволило мені хоча б на певний час перемикнутися від нагальної проблеми. А в цю мить вона знову повертається та стає на порядок денний. - А я не маю права проґавити рік навчання, тож шукаю варіанти, де можна було б знайти грошей на платне навчання. Ось і знайшла такий підробіток.

- Поєднуєш приємне з корисним, - мені й самій захотілося в цю мить мати таку цікаву роботу. Водночас і кошти заробляєш і відпочиваєш душею і тілом на прогулянці з цією такою класною малою.

- Так, але, на жаль, чимало таким чином не заробиш. Ще є надія на те, що в банку дадуть якісь кошти в кредит, але дуже сумніваюся в цьому варіанті та в тому, що він вигорить. 

- Якщо і дадуть, то явно не ту суму, яка потрібна задля навчання на платній основі в університеті, - не хотілося засмучувати Лесю, але справді навряд чи можна було розглядати цей варіант як реальний. Оскільки ми з нею студентки, то банк не зацікавлений в нас як в клієнтах, бо наша платоспроможність практично дорівнює нулю.

- Отож-то, якась засада, - сумно зітхнула подруга й присіла біля нас, а Джесіка тільки й рада такій компанії, почала ще й до Лесі ластитися. Видно, що дівчинка, любить увагу й обожнює ніжності. - А що ти думаєш?

- З приводу чого? 

- Щодо університету. Маєш якісь думки, як можна виплутатися з цієї халепи? - І дівчина почала уважно вдивлятися в мої очі, ніби вишукуючи там надію, за яку вона могла б зачепитися та сподіватися, що все вивернеться в гарну сторону. Знайти якусь зачіпку, яка давала шанс повністю не розкиснути.

- Ні, взагалі нічого, - вже вдруге довелося псувати настрій подрузі, наразі навіть промайнула думка, що варто було не підходити до неї та не псувати дівчині вечір. - Я ще навіть матері не говорила про цю новину.

Хоча й минуло вже два дні з того моменту, як я дізналася, що мене хочуть випхнути з університету під одне місце ногою. Ці два дні я морально відходила від даної новини. Не могла усвідомити, що це трапилося й потрібно якось діяти. А попереду ще розмова з мамою. Дуже непроста розмова...

- Як це не буде бюджетних місць? - Вигукнула мати й почала на мене дивитися так, ніби вперше в житті бачила перед собою цю дівчинку. Начебто не вона народила цю дівчинку понад вісімнадцять років тому й не вона виховувала цю малу протягом всіх цих років.

- Ну... якось так, - в житті найріднішої не було аж надто багато позитивних новин. Спочатку людина, якій вона довірялася і з якою вирішила побудувати родину, кинула її напризволяще, потім тягнути самій малечу, тобто мене. Постійна недостача коштів. Постійні думки, де ці кошти знайти. Де заробити. Саме тому не хотілося псувати настрій мамі, але водночас я не могла приховувати від неї правду. Я б себе відчувала якоюсь зрадницею, якби не розповіла їй ситуацію стосовно університету. Я для неї найрідніша людина на всьому білому світі, і відповідно мама та, хто для мене і мамочка, і старша сестра, і подруга. - Сказали, що ця спеціальність не має попиту, тож будуть тільки платні місця.