Глава 16

— Я залишу тобі свій номер, — давав настанови Саша. — З Глібом я, звичайно, поговорив, няня має прийти, але про всяк випадок нехай номер у тебе залишиться.

— Не треба було няню, — зніяковіло відповіла йому. — Ми б самі впоралися.

— Зоє, — Саша втомлено потер перенісся. — Якби я знав, що ти залишишся без підтримки, я працювати спокійно б не зміг. Статися може що завгодно, а в тебе навіть зв’язку зі мною немає.

Неохоче, але довелося з ним погодитися. У разі чого, мені дзвонити доведеться тільки у швидку, тому що номера Саші в мене не було. Я зберегла його мобільний і відклала телефон убік. Потягнулася до келиха з вином, надпила ковточок і поставила його назад.

Саша безперервно спостерігав за мною, від чого мені стало ніяково й захотілося знову потягнутися до келиха, але я стрималася. Усміхнулася зніяковіло й втупила погляд у тарілку.

— Зоє, — тихо покликав Саша. — Дозволиш мені допомогти вам?

— Ти й так стільки всього для нас зробив! — не втрималася від зауваження.

— Це дрібниці, — він відмахнувся. — Я маю на увазі реальну допомогу. Я знаю, що в тебе труднощі, я можу допомогти. З роботою, житлом, з тим, щоб влаштувати Кирила в садочок. Не прямо зараз, звісно, тобі потрібно відновитися, але потім усе можна організувати.

— Я буду тільки рада, — відповіла.

З житлом у мене проблем виникнути не повинно. Щойно сестра візьме слухавку, вона обов’язково дасть мені тимчасовий притулок, але від роботи я відмовитися не могла. Саша міг влаштувати мене секретарем або особистим помічником до когось із непоганою зарплатою, і відмовлятися від такої можливості було нерозумно.

— Я дав доручення помічниці підшукати декілька варіантів квартир. З роботою проблем не буде. Я візьму тебе до себе в компанію. У мене саме секретар йде в декрет.

Від такої пропозиції мені стало недобре. Я спочатку здивувалася, а потім і зовсім втупилася в Сашу шоковано. Працювати з ним?

Ні! Ні, й ще раз ні!

Я була дуже вдячна йому за допомогу, але й так відчувала провину за те, що приховувала від нього правду. Працювати поруч і щодня приховувати від нього той факт, що Кирило його син? На таке я піти не могла, але і відмовитися не знала як.

— Дякую, — вичавила із себе, вирішивши, що щодо причини відмови подумаю завтра.

— Компанія знаходиться в цьому районі, — продовжував Саша. — Квартиру знайдемо поблизу.

Я лише кивала, чудово усвідомлюючи, що нічого з того, що він пропонує, я не ризикну реалізувати. Не те щоб я не хотіла, просто…

Життя в цьому районі нереально дороге. Одна квартира коштує… я навіть уявити боялася, у скільки обійдеться оренда. Не кажучи вже про інші послуги, про дитячий садок, одяг і продукти. Я чудово усвідомлювала, що Саша не шукав би тут, якби не був упевнений, що я зможу це собі дозволити.

Це означало лише одне — зарплата секретарки занадто висока, і вона безумовно не могла бути такою ж у жінки, що йшла в декрет.

Я не могла прийняти від нього таку допомогу.

— Ти втомилася, так? — зауважив Саша мій відчужений вигляд. — Давай завтра обговоримо. Йдемо, я допоможу тобі дійти до ліжка.

Опинившись у спальні, Саша залишив мене саму. Я ж переодяглася в його футболку і швидко прошмигнула під ковдру, покликавши до себе Кирюшу. Саша повернувся за кілька хвилин, ліг на підлозі й прошепотів:

— На добраніч, Зоє.

— І тобі, Сашо.

***

Вранці нас із сином розбудила няня. Саша, очікувано, поїхав, а я проспала доти, поки не почула дзвінок у двері. На моє щастя, прийшла саме Єлизавета. Минулого разу вона сподобалася мені своєю відповідальністю й теплим ставленням. Я не помилилася. Коли ми познайомилися ближче, я зрозуміла, що Єлизавета не просто заробляє, сидячи з дітьми, вона дійсно любить цю роботу.

За весь день, який вона провела з моїм сином у мене на очах, я лише переконувалася, що перша думка мене не підвела. Та й Кирилу Ліза сподобалася. Він охоче йшов їсти, сідав грати й навіть займався англійською в ігровій формі. Я не могла натішитися. А коли встала з ліжка, зрозуміла, що одужую, тому що нога хоч і боліла, але вже значно менше.

— Кирило дуже тямущий хлопчик, — похвалила сина Єлизавета. — Я працювала з багатьма дітьми, у свій час була вихователькою в дитячому садку. У вашого сина є всі можливості отримати гідну освіту і стати успішним у майбутньому.

Я подякувала Єлизаветі за такі теплі слова. Я й сама бачила, що мій малюк розвивається швидше однолітків і у свої майже три знає стільки всього. Розмовляє більш ніж впевнено, складає довгі речення, вміє рахувати до п’яти й навіть вивчив кілька англійських слів. Було приємно усвідомлювати, що мої старання не були марними. До останнього часу весь вільний час я присвячувала розвитку Кирюші.

— Я вдома, — почула з коридору Сашин голос і прокричала у відповідь:

— Ми в спальні!

Саша прийшов майже відразу після того, як пішла Єлизавета. Я ледь встигла дійти до спальні, як почула його голос у передпокої.

Оскільки Саша не поспішав йти до нас, я вийшла до нього, дійшла до кухні й завмерла. Багров щось похмуро переглядав у теці, але, побачивши мене, миттю її згорнув і кинув на холодильник. Мені здалося, що він чимось засмучений, але він і взнаки не дав, бадьоро привітавшись: