Глава 11

— Це смішно! Що я там буду робити? — намагалася довести Глібу, що нікуди мені йти не потрібно.

Він же переконував мене у зворотному й навіть докази наводив!

— Як це що? Розважатися, тусити, Сашу привітаєш. Він буде радий.

— Ну ось, — приречено вимовила я. — У мене навіть подарунка немає.

— Є, — заперечив Гліб. — Лежить в автомобілі. Мені спуститися принести?

Я приречено видихнула, усвідомлюючи, що всі мої аргументи випаровуються з кожною хвилиною. Гліб навіть няню приволік із величезним послужним списком і рекомендаційними листами. Там стос — три дні читати, не менше. Я поверхнево переглянула десяток, поговорила з жінкою, яка прийшла. Вона виявилася дуже приємною й легкою в спілкуванні, було видно, що про дітей вона знає якщо не все, то багато чого. Залишити Кирюшу з нею на кілька годин було не страшно, тим паче, що ночами він майже не прокидався, але…

Я все ще думала, що сплю! Інакше як пояснити цю дику наполегливість із боку Гліба? Навіщо я йому здалася на дні народження в брата?

— Ходімо вже, — підштовхнув він мене до виходу. — Пізно відмовлятися. Укладку зробили, макіяж теж, вбрання он сіло як влите. Ну що я, дарма гроші витрачав? Нумо-нумо, Саша справді сумний. Напевно думає про те, що тебе тут одну залишив.

— Він ледь мене знає!

— Це як подивитися, — відрізав Гліб і все ж виштовхав мене за двері квартири.

Я не встигла навіть замислитися про його слова, настільки була приголомшена тим, як стрімко розгорталися події.

Дівчина, що прийшла мене нафарбувати, прямувала за нами. Час від часу Гліб невдоволено її квапив.

— Ти обіцяв мені викликати таксі, щойно я все зроблю, — злісно прошипіла Аля. — І де таксі?

— Нам однаково по дорозі, — відрізав Гліб. — З нами поїдеш.

— Я їхала з тобою сюди. Мені вистачило.

— Так? І куди ти дінеш свої валізи? Потягнеш у клуб чи попросиш таксиста з ними покататися? — посміхнувся Гліб.

Аля роздратовано закотила очі, але все ж промовчала й пішла за нами. Опинившись поряд з автомобілем, вона першою відчинила дверцята заднього сидіння, закинула туди свої валізи й залізла слідом, голосно грюкнувши дверима. Я почувалася ніяково, а Гліб, ніби це відчувши, вимовив:

— Не звертай уваги. У нас взаємна нелюбов. Просто вона мені заборгувала, інакше б її тут не було й попелюшка запізнилася б на бал.

Я трохи заспокоїлася після його слів і навіть усміхнулася від такого порівняння. Гліб відчинив мені дверцята, допоміг сісти на переднє сидіння, а після розмістився поруч, і ми виїхали зі стоянки.

Справді страшно стало, коли машина припаркувалася біля клуба. Я поглянула на неонову вивіску й затремтіла. Злякалася до остраху, адже що мені там робити? Ким я представлюся? Ніхто з друзів Саші мене ніколи не бачив, та і я їх не знала. Хіба що тільки Дарину, але я сумнівалася, що вона буде присутня на його дні народження через стільки років.

— Глібе, слухай! — спробувала його зупинити, але він лише хмикнув і розвернув мене обличчям до клубу.

— Пішли, нумо, пізно повертатися.

Я все розуміла! І страшенно шкодувала, що взагалі пішла сюди, що піддалася на авантюру Гліба і все ж поїхала з ним. Але як він правильно зауважив, відмовлятися було пізно.

У клуб ми зайшли всі разом. Гліб узяв мене під руку, Аля ж трималася трохи осторонь і невдоволено дивилася на оточення. Опинившись на другому поверсі, відчула, як затремтіли руки. І в голові виникло чергове запитання. Що я взагалі роблю? Навіщо сюди прийшла?

На жаль, було занадто пізно, тому що Гліб відчинив двері й пропустив мене всередину. Ми опинилися в залі в галасливому натовпі гостей. Хтось сидів за столом, хтось звивався в танці, кілька хлопців справа дуріли, дівчата на дивані курили кальян. Попри натовп і напівтемряву, Сашу я помітила одразу. Як і дівчину, що сиділа поруч із ним і хазяйновито гладила рукою його стегно.

Я сіпнулася, щоб відвернутися й піти, але виявилася поміченою. Хлопці припинили дуріти, дівчата, які курили кальян, з подивом поглянули на мене. Байдуже було тільки тим, що танцювали, вони продовжували звиватися, не звертаючи уваги на все навколо. На жаль, мене побачив і Саша. Йти було пізно, але, чорт забирай, як же я пошкодувала, що послухала Гліба й повірила в безглузду казку, якої не було й бути не могло!

— Тихо! — руки Гліба лягли мені на талію. — Коли я їхав, її не було.

Мені хотілося розвернутися й піти в цю ж хвилину, але я стрималася, тому що Саша залишив дівчину сидіти на дивані й підійшов до мене. Усміхнулася, простягнула йому подарунок і вимовила:

— З днем народження!

— Зоя… — вимовив Саша на видиху.

— Сюрприз, — весело сказав Гліб. — Я умовив Зою приїхати. І навіть няню знайшов. Йдемо, поговоримо?

Гліб потягнув Сашу кудись убік, мене ж відразу запросили за стіл і поставили переді мною келих вина.

— Штрафний, — прокоментував світловолосий хлопець. — Ти прийшла пізніше всіх.

Я зніяковіла й захитала головою.

— Не п’ю, — сказала, прочистивши горло.