Глава 7

— Нє, брат, колись, де її знайшов? Вона ж неймовірна, — із захопленням сказав Гліб.

Мені не хотілося нічого йому розповідати, але проблема в тому, що я не знав, що йому вже розповіла Зоя. Та і взагалі склалося все якось… по-ідіотськи. Я привіз додому жінку з дитиною, а все, що про неї було відомо — вік і ім’я. Я ж досі не знав, хлопчик у неї, чи дівчинка, не кажучи вже про ім’я.

— Відвали, — нервово відповів. — І посидь тут, будь ласка.

Я піднявся з кухонного стільця, куди мене посадили кілька хвилин тому. Щоправда, розмову підтримати не вдалося, оскільки Зоя втекла до сина, а Гліб відразу поліз із захопленням. Тепер мені було цікаво, він уже зателефонував матері? Або ще ні?

— Зоя, — відвернув дівчину від сина.

— Так? — схаменулася вона й відвела погляд. — Ти щось хотів?

— Ти щось сказала Глібу?

— Про що? — здивовано перепитала.

— Про те, як тут опинилася.

— Ні. Ми не говорили про це. Так я взагалі не говорила, — вона усміхнулася. — Твій брат вміє підтримати розмову й не лізти в душу.

Ніхріна він насправді не вміє! Але про це я змовчав.

— Я можу попросити тебе про послугу? — запитав у неї з якимось хвилюванням.

Що я, по суті, про неї знав? Вона приваблива, гарна матір, не любить навантажувати своїми проблемами інших і… мене до неї тягнуло. Але щось тьохнуло, коли я вирішив попросити її збрехати для Гліба. Та й навіщо це взагалі?

— Жартуєш? — здивувалася вона. — Після всього, що ти для нас зробив…

— Так, ось це облиш, — обрубав її подяку під корінь. — Не хочу навіть чути. Так вчинив би на моєму місці кожен…

— Не кожен, — заперечила, не бажаючи погоджуватися.

Я захитав головою. Однак вона вперта. Але вдаватися в подробиці не хотів. Гліб будь-якої миті міг безцеремонно перервати нашу розмову, а ми не домовилися.

— Я не хочу говорити брату про те, що сталося. Річ у тім, що у мене складна матір, а мені дорога моя нервова система. Ми можемо вигадати легенду, за якою ти тут?

— Так, звісно, — вона знизала плечима. — Як тобі буде завгодно.

Мені здалося, що вона образилася, але часу на з’ясування не було.

— Я скажу йому, що ти хороша знайома моєї колишньої.

— Тієї самої, що ти їздив допомагати? — уточнила вона.

Прониклива вона, однак. Я кивнув. Головне, що Зоя погодилася. Мама, звісно, запитає, що це за подруга така від Свєтіка, але з цим буде легше. Переконливо розповім їй про те, що виписав собі таким чином вільну і Свєтулік більше не буде турбувати ні мене, ні її. Мама безумовно буде в захваті.

— Нагадай мені її ім’я, — попросила Зоя. — А то подруга, а я навіть не знаю, як її звати.

— Свєта… але я її називаю Свєтік.

— Тому що промінчик світла? — уточнила вона.

— Тому що страшенно дратує, — не став приховувати я.

Зоя засміялася, я не зміг стримати усмішку у відповідь. Таких ось усміхнених нас і застав Гліб.

— Я вас там чекаю, а ви сховалися, — з усмішкою сказав він. — Виходити збираєтеся?

— А ти йти? — миттю запитав у брата. — Ти чого взагалі приперся?

— Як це — чого? — щиро дивувався брат. — Ти забув, що в тебе день народження сьогодні? Та ну ні-і-і-і, — протягнув Гліб, помітивши моє замішання.

Я і справді забув. З цим Свєтіком, мать її… і не про таке забудеш!

— Ти ж про святкування пам’ятаєш? — уточнив Гліб. — За три години тебе в ресторані взагалі-то чекають. А за чотири в Панорамі. Про ВІПи я домовився.

Мені залишалося тільки кивнути. Усе із самого ранку пішло не за планом. Полетіло під три чорти після дзвінка Свєтіка. І Ніка моя теж молодець — не нагадала навіть! Але, ясна річ, дивно нагадувати людині про її ж день народження. Яка нормальна людина про нього забуде?

— Загалом, я заїхав сказати, що все окей, можеш дзвонити найближчим. Це мій тобі подарунок, власне. І це… — Гліб запнувся. — Зою теж бери… я п’ять зайвих місць застовпив, мало хто з ким прийде.